Однією з найбільших чеснот у всі часи вважалося піклування про немічних, хворих, малолітніх, сиріт, та самих старих, залишених без опіки. Проблеми таких знедолених завжди були на одному з перших місць у Києві, що здавна славився своїми меценатами. Заможні кияни ніби змагалися, хто з них більше може допомогти місту, вони жертвували кошти та матеріали на лікарні, безкоштовні нічліжні будинки, притулки та школи. Один з таких закладів був і на Липках. Навіть тут, серед багатих садиб та розкошів він здавався доречним.
Садиба, розташована у верхів’ях Кловського яру, за однією з версій, колись належала генералу Раєвському, а пізніше перейшла у постійне користування до військово-інженерного відомства. Саме тут і вирішили створити притулок для сліпих та слабозорих людей. Почалося все з того, що в Києві, за прикладом тодішньої столиці імперії Петербургу, було створене Піклування для сприяння воїнам, що осліпли. Його керівництво оголосило про збір коштів, і незабаром була зібрана необхідна сума, що дозволила відкрити на Кудрявці біля Вознесенської церкви, в районі сучасної вулиці Пимоненка, притулок для солдат-інвалідів за зором.
У лютому 1881 року в Росії було засноване Маріїнське товариство для піклування над сліпими під патронатом імператриці. До його завдань входила допомога цивільним громадянам, сліпим від народження або тим, хто втратив зір. Саме в Києві вперше в імперії поставили питання про сприяння не лише дорослим, але й незрячим дітям. В київське відділення товариства увійшло багато відомих в місті людей — директор 1-ї гімназії Олексій Андріяшев, підприємці Семен Могилевцев, представники сім’ї Терещенків і багато інших. Офіс товариства розмістився в приміщенні 1-ї гімназії, а його головою було обрано Андріяшева.
Училище сліпих. 1900-ті роки
Будівництво притулку на Липках проходило в декілька етапів. В травні 1882 року на розі Інститутської вулиці та Кріпосного провулку було закладено двоповерхову будівлю. Її проект розробив інженер Микола Максимович, пізніше відомий будівничий київської гавані. На той момент неподалік вже розташовувався невеликий притулок для дітей сиріт, чиї батьки склали голови за Вітчизну на полі бою. Для продовження будівництва меценати вирішили зібрати додаткові кошти. Частину грошей внесли також сліпі мешканці притулку на Кудрявці. Вони плели вироби з лози, а після їх продажу половину грошей залишали собі, а половину перераховували братам по нещастю.
Вже в грудні 1883 року великий комплекс притулку був практично закінчений. На першому поверсі головного корпусу розташувалися спальні кімнати для дорослих та дівчаток, а також квартира директора. Другий поверх займали спальні хлопчиків, класні кімнати та домова церква. У дворі спроектували службовий флігель з приміщеннями лазні, майстерень і кухні. Також тут був окремий дерев’яний корпус для випускників училища, де вони могли жити деякий час, доки могли самостійно заробляти на хліб.
Училище повністю утримувалося за рахунок меценатів, при цьому щорічна сума пожертв перевищувала 10 тисяч рублів. Діти отримували тут освіту за програмою міської двокласної школи, а також займалися музикою і церковним співом, опановували ремісничі професії. Їх навчали в’язанню, крою та шиттю, плетінню дачних меблів і корзин. Поруч із садибою, яку займав притулок, спеціально висадили лозу, щоб завжди мати матеріал для виготовлення плетених виробів. Навчання проходило в декілька етапів, і вихованці поділялися на відділення. Раз на рік частина учнів мала можливість відпочити в Криму за рахунок пожертв, що надходили, а дорогу їм сплачувало управління Південно-Західних залізниць. За тридцятилітній період до початку Першої світової війни головний корпус притулку декілька разів перебудовували та розширювали. В 1893 році надбудували ще один поверх, в той час вихованців було 60, а після розширення в 1913 році училище вже вміщувало 100 дітей.
Боковий фасад головного корпусу колишнього училища сліпих з боку Кріпосного провулку. 2018 рік
Після Жовтневого перевороту будівлю зайняли органи НКВС. Центральний корпус знову надбудували, з того часу він став чотириповерховим. Довгий час тут розміщувалося Управління внутрішніх військ УРСР, яке пізніше переїхало в район Севастопольської площі. Сьогодні повністю збережений комплекс колишнього притулку як і раніше використовують органи МВС. Також тут розташувалася Центральна рада фізкультурно-спортивного товариства “Динамо”.
