На Арсенальній площі навпроти виходу зі станції метро "Арсенальна", на гранітному постаменті стоїть стара гармата. Вона повернута дулом до корпусу заводу ''Арсенал", на стінах якого лишилися сліди від куль та малокаліберних набоїв.
Микільські ворота Нової Києво-Печерської фортеці. 1911 рік
Спочатку варто сказати кілька слів про історію самої площі. Колись тут проходив шлях, яким прочани прямували до Києво-Печерської лаври. В середині ХІХ століття була побудована Нова Печерська фортеця, яка за всю свою історію так і не зробила жодного пострілу. Тоді ж біля головного в'їзду у форт – Микільських воріт – на місці перед сучасною станцією метро сформувалася площа.
Наприкінці 1900-х років ентузіасти ''Військово-історичного товариства" встановили на площі постамент із червоного граніту. Вони планували з часом увічнити тут відлитих у бронзі полковника і генерального суддю Війська Запорізького Івана Іскру і Василя Кочубея. Ці історичні особистості незадовго до відомої Полтавської битви намагалися донести Петру І про переговори зі шведським королем Івана Мазепи, який вболівав за звільнення України. Як відомо, Кочубея та Іскру стратили за зрадництво. Їх вивезли за межі Києва і вбили неподалік села Борщагівка Сквирського району. Тіла знищили, проте місцеві жителі дотепер показують зацікавленим туристам місце назване "Кочубеєва могила". Відразу після Полтавської битви, усвідомивши свою помилку, цар наказав перепоховати Кочубея та Іскру на території Лаври.
Пам’ятник Іскрі та Кочубею. 1910-ті роки
У 1914 році київські патріоти "російської ідеї" довели свої плани до логічного втілення. Пам'ятник створив скульптор-аматор, штабс-капітан Самонов. Фігури, виконані непрофесіоналом, виглядали дещо комічно, на що вказали сучасники, зокрема, автор відомого путівника 1918 року Костянтин Шероцький. Пам'ятнику не судилося простояти довго. Незабаром почалася революція, а за нею –Громадянська війна.
У січні 1918 року Київ перебував під владою Центральної Ради, відбувалося становлення молодої, незалежної країни, яка намагалася розпрямити крила після кількох століть пригноблення. Зрозуміло, це не влаштовувало більшовиків, які бажали створити нову імперію. Вони проводили велику ідеологічну роботу серед робітників, і основним осередком більшовизму був найбільший в Києві завод "Арсенал". Взимку 1918 року тут почалося повстання проти молодої української республіки. Робітники-арсенальці захопили велику кількість зброї і планували дестабілізувати ситуацію в Києві. Українському уряду довелося стягнути сюди всі сили, тоді як на підступах до міста вже була кіннота червоних.
Сліди від куль і набоїв на стіні корпуса заводу "Арсенал". 1950-ті роки
Згідно з поширеною легендою, штурмом "Арсеналу" керував особисто Симон Петлюра. Як освічена людина він з повагою ставився до пам'ятників і нібито наказав не пошкодити фігури Кочубея та Іскри, які були на передній лінії вогню. Незабаром повстання придушили, частина більшовицьких бойовиків відійшла до Дніпра через фортечні тунелі.
Кочубей і Іскра на гранітному постаменті простояли до початку 1920-х років, після чого фігури переплавили в майстернях того ж заводу "Арсенал". Однак постамент радянська влада передбачливо залишила на місці. І вже в 1923 році до п'ятої річниці революції на ньому з'явилася артилерійська гармата. Ще раніше вулицю, що веде вздовж площі до Лаври, назвали вулицею Січневого повстання.
У роки нацистської окупації Києва гармату скинули з постаменту, а вулицю, за деякими даними, перейменували на честь генерал-полковника вермахту Ойгена фон Шоберта. Після визволення Києва від гітлерівців гармату знову встановили на постаменті, а вулиці повернули колишню назву. Нині вона носить ім'я гетьмана Мазепи.
Листівка "Пам’ятник арсенальцям-учасникам Січневого повстання". 1960-ті роки
Сьогодні в рамках закону про декомунізацію гармата підлягає знесенню. Однак якщо уважно подивитися, можна зрозуміти, що більшовики від самого початку припустилися великої помилки. Гармата, направлена дулом до стін заводу, є пам'ятником тим, хто штурмував, а не "червоним" – захисникам "Арсеналу". Ймовірно, можна просто поміняти напис на столітньому постаменті і увічнити таким чином пам'ять воїнів, які віддавали свої життя за становлення незалежної України.
