Парк Слави

 За часів Київської Русі територія майбутнього парку являла собою порожній простір поміж землями Микільського монастиря та князівською заміською резиденцією Берестове. Відомо, що частково це місце використовувалося і як кладовище. За однією з легенд, тут був похований половецький хан Тугоркан, вбитий ще у 1096 році дружинниками князів Святополка і Володимира Мономаха.

 У XVII-XVIII століттях в південній частині були насипані потужні земляні вали, що збереглися і до сьогодні. Тут сформувалася фортечна еспланада, на якій заборонялося будь-яке будівництво. Згодом через територію майбутнього парку прорізали Панкратьєвський (тепер Дніпровський) узвіз, що вів до Дніпра із Ланцюгового мосту.

Вид згори на Аносівський сад. 1900-ті роки

 Наприкінці ХІХ століття Києво-Печерська фортеця фактично втратила своє бойове призначення, відповідно перестала відігравати свою роль і еспланада. У 1890-ті роки розпочався поступовий благоустрій території майбутнього парку. У 1894 році в газеті "Киевлянин" було опубліковано великий допис, де розповідалося про недавно створений "чарівний куточок", що займає "досить широкий простір, межами якого з одного боку служить Микільська (зараз Лаврська) вулиця, а з іншого —  урвищем, яке тягнеться до тераси, де розташований невеликий табір місцевої команди А терраса закінчується також урвищем, що спускається до самого Дніпра ". Йшлося про сад, в сучасному розумінні —  парк, створений за ініціативи коменданта фортеці Олексія Аносова. На кошти самого Аносова і декількох меценатів посадили дерева і кущі, розпланували доріжки та збудували спортивний майданчик для дітей з гімнастичними снарядами, турніками, канатами, драбинами. Міська скарбниця виділила невеликі кошти на облаштування парку лавочками, фонтанами, містками і буфетом. Кожного дня опівдні тут стріляла гармата. На честь засновника кияни називали парк Комендантським садом або парком Аносова.

 Після того як в 1899 році засновник і головний опікун саду генерал Аносов був переведений по службі до Петербурга, ця зелена зона поступово почала занепадати. А в 1919 році нова влада вирішили перетворити частину парку на кладовище і встановити там пам’ятник жертвам контрреволюції. Пам’ятник так і не побудували, проте частково відродили зелену зону, посадивши молоді дерева. У 1933 році братська могила в парку була зруйнована великим зсувом. У роки окупації Києва нацистами, на нижніх терасах проводили поховання німецьких військових.

Відкриття Меморіалу Вічної Слави. 1957 рік

 У 1956 році на державному рівні було прийнято рішення створити на цьому місці великий меморіальний комплекс. На головну алею парку перенесли останки 35 полеглих воїнів, серед яких старшина Никифор Шолуденко, який першим увірвався до центру Києва на танку під час бойових дій за визволення столиці України. Алею завершує 27-метрова стела —  пам’ятник Вічної Слави на Могилі невідомого солдата. Біля підніжжя монумента —  чаша Вічного вогню. З цього часу парк отримав свою сучасну назву — парк Вічної Слави.

 У 1984 році парк реконструювали, оновили вхід і головну алею та замінили огорожу і ліхтарі. Згодом, чотири роки потому, відновили старовинні оборонні земляні вали і зміцнили схили.

Пам’ятний знак на честь 2000-річчя Різдва Христового. 2010 рік

 Нова сторінка парку розпочалася за часів незалежної України. У нижній його частині, що повернута до Аскольдової могили, в грудні 2000 року встановили Пам’ятний знак на честь 2000-річчя Різдва Христового, а в 2002-ому році освятили новий храм святого Андрія Первозванного.

 У 2008 році відкрили першу чергу Національного меморіального комплексу пам'яті жертв голодоморів в Україні. У центрі нього розташований пам’ятник-каплиця у формі свічки. Інформаційно-музейна частина розташована під землею. На площі Пам’яті біля Музею встановлена скульптура виснаженої голодом маленької дівчинки, яка тримає в руках колоски, а біля входу в Меморіал з вулиці Лаврської —  скульптури ангелів.

Пам’ятник-каплиця над Меморіалом жертвам Голодомору. 2011 рік

 Розширився також і комплекс Вічної Слави. На його території створили алею Військової Слави. Тут встановили пам’ятники льотчикам Івану Кожедубу, Георгію Береговому та Ахмет-Хан Султану, партизанським командирам Олексію Федорову і Сидору Ковпаку, радянським воєначальникам Павлові Рибалко та Івану Черняхівському. У 2001 році на Дніпровському узвозі відбулося відкриття пам’ятника льотчикам, які загинули під час Другої світової війни. Це —  скульптура актора і режисера Леоніда Бикова, втіленого в ролі героя фільму "В бій ідуть лише ‘‘старі’’’’.

 Нижня частина парку Слави до сьогодні збереглася практично у первісному вигляді. Це невпорядкований фрагмент Панкратьєвського яру, що густо розрісся чагарниками. На його дні в 1926 році було споруджено величезний водозбірний колодязь.