Особняк Лібермана

 Численні дореволюційні архітектурні перлини Києва, окрім міської нумерації, отримали особисті, унікальні імена. Колишній особняк київського багатія Сімхи Лібермана часто називають Пряниковим або Ляльковим будиночком. Дійсно, зовнішнє оформлення будівлі викликає асоціації з красивим фігурним пряником. Що правда, на таке найменування претендують ще два будинки в місті. Але, окрім оригінального виду, особняк на Банковій цікавий своєю історією, підкріпленою архівними фактами.

 Доленосна історія садиби відома ще з кінця 1870-х років, коли з Петербурга до Києва перебрався генерал Федір Трепов. У столиці імперії він був всесильним градоначальником з повноваженнями губернатора. Вірний слуга престолу, до цього Трепов спромігся зробити військову кар’єру, беручи активну участь у придушенні двох Польських повстань. Але зазнав дурної слави на всю імперію тим, що наказав відшмагати різками політв’язня - народовольця Боголюбова за недостатню повагу. Той мав необережність не зняти шапку в присутності генерала-самодура. Такими діями градоначальник значно перевищив свої повноваження, порушивши заборону про тілесні покарання. Це призвело до того, що терористка-народниця Віра Засулич здійснила замах на Трепова, проте була виправдана судом. Вирок викликав великий резонанс у суспільстві, та в підсумку призвів до репресивних мір. Опинившись у центрі скандалу, градоначальник впав  у немилість. Незабаром він подав у відставку та переїхав до Києва.

 Потрібно сказати, що Трепову ще в 1860-і роки імператор Олександр ІІ подарував ділянку землі на Липках. Заповзятливий генерал, скупляючи навколишні земельні ділянки, зумів розширити цю територію до величезних розмірів у межах сучасних вулиць Лютеранської, Інститутської та Хрещатика. До того часу, коли виникла необхідність з’єднати вулиці Лютеранську та Інститутську шляхом прокладання сучасної вулиці Банкової, Трепов встиг перепродати більшу частину свого маєтку професору Мерінгу. І саме на нього лягли проблеми взаємовідносин з містом, з питання прокладання нової вулиці, яка, до речі, свого часу називалася Трепівською. Генерал залишив собі невелику ділянку землі на її розі з Інститутською. У 1879 році там була знесена стара дерев’яна будівля і за проектом архітектора Володимира Ніколаєва збудований одноповерховий кам’яний будинок, Г-подібний в плані. У 1889 році Трепов помер і упокоївся на цвинтарі Видубицького монастиря, який за життя підтримував фінансами. Спадкоємець господаря — Федір Трепов-молодший надбудував другий поверх і обладнав там 13-кімнатну квартиру, яку здавав в оренду, як, власне, і 11-кімнатну квартиру на першому поверсі.

 Через деякий час будинок і землю викупив київський 1-ї гільдії купець, цукропромисловець - мільйонер Сімха Ліберман. У 1898 році він замовив його перебудову все тому ж Володимиру Ніколаєву. Іменитий архітектор перепланував та добудував будинок. Оновив фасад, що став симетричним, пишно прикрасив його ліпниною, за що будівля згодом і отримала назву Пряничний будиночок. Значним змінам піддалися й інтер’єри. Оздоблення кімнат вражало своєю розкішшю: позолочене різьблення, дзеркала, люстри, каміни, обкладені кольоровими кахлями. На другий поверх вели широкі мармурові сходи з майстерно виконаною сталевою огорожею, в малюнок якої вплетені ініціали господаря —  SL (Сімха Ліберман). На першому поверсі жив сам купець, апартаменти другого поверху займала його заміжня дочка.

 Заможне сімейство сповідувало іудаїзм, тому замовило автору проекту спеціальну молитовну кімнату на другому поверсі, причому стеля в ній була розсувною. Справа в тому, що раз на рік в іудейське свято Суккот правовірні євреї за традицією тиждень живуть в куренях та споглядають за зірками. Маючи можливість розсунути вікно в стелі, Лібермани могли дотримуватися традиції спілкування з Богом, не відмовляючи собі у звичних розкошах.

Колишній особняк Лібермана. 1920-ті роки

 Справи у домовласника йшли прекрасно, аж доки не нагрянула Перша світова війна, а за нею революційні події 1917 року. Тоді в красивий будинок-пряник прийшла біда. У вересні 1917 року Сімха Ліберман помер, і власність перейшла трьом його дітям. Але шикарний особняк у самому центрі Липок, звичайно, став привертати увагу кожної з нових влад, що змінювалися на той час в місті з карколомною швидкістю.

Спочатку навесні 1918 року практично весь будинок зайняло військове міністерство Української народної республіки, в квітні 1919 року господарям довелося примусово "поділитися" площею з більшовицьким військово-окружним комісаром, але найтрагічніше сталося в жовтні того ж року. Коли Київ зайняли денікінці, був убитий старший син Сімхи Лібермана. Відспівували його в тій самій кімнаті-молитовні з розсувним дахом. Ймовірно, це був останній проведений тут релігійний обряд.

 Згодом будівля змінювала своє призначення багато разів. До 1923 року будинок займало військове відомство. Потім він був переданий відомству охорони здоров’я — наприкінці 1920-х років тут розташувалася дитяча консультація як відділення центру Охорони материнства та дитинства, а трохи пізніше —  дитячий садок та ясла для дітей безробітних імені Надії Крупської.

Ігрова кімната в яслах для дітей безробітних ім. Крупської. 1930 рік

Після переведення до Києва столиці УРСР в 1934 році, історичний особняк знову поміняв своїх господарів, і на деякий час в ньому облаштувалася Рада народних комісарів республіки. Про це свідчив герб над порталом, який зняли тільки в 1990-і роки. Незадовго до Другої світової війни, коли уряд отримав власне приміщення, в будинку Лібермана "оселився" будинок пропаганди та агітації імені Сталіна.

 На щастя, цю перлину архітектури обійшли стороною військові руйнування. З кінця 1940-х до 1953 року в колишньому особняку розміщувався Комітет з питань мистецтв при Раді міністрів Української Радянської Соціалістичної Республіки, аж поки, нарешті, будинок не віддали Союзу письменників. Саме тут у 1989 році зароджувалася майбутня партія Народний Рух України, яка відіграла ключову роль в референдумі про вихід України з Союзу радянських соціалістичних республік.

 Сьогодні будівлю, як і раніше, займає Союз письменників України. Час від часу тут проводяться екскурсії. Гіди завжди згадують про розсувний дах знаменитої молитовні Ліберманів, і при цьому обов’язково розповідають більш пізню легенду про те, що він нібито обвалився в безбожні роки.