Музей декоративного мистецтва в Києво-Печерській Лаврі

Комплекс колишніх митрополичих покоїв і прилегла до нього домова Благовіщенська церква є пам’ятками архітектури XVIII – початку ХХ ст. Уже на плані 1638 року було зображено дерев’яну церкву при покоях архімандрита, засновану на початку XVII ст. Протягом своєї історії вона зазнала багатьох змін. Так, відомо, що наприкінці XVIII ст. при будинку митрополита було збудовано нову церкву Благовіщення Пресвятої Богородиці. Згодом на цьому місці згадується церква Входу Господнього до Єрусалима, а в середині ХІХ ст. – церква св. Михаїла. Усі ці храми були дерев’яні й не збереглися.

Кам’яна Благовіщенська церква між будинком митрополита і Трапезною палатою була зведена в 1904–1905 рр. за проектом єпархіального архітектора Євгенія Єрмакова. Декор виконано в стилізованих формах рококо і бароко. Фронтони барокових фасадів вінчали невеликі главки, які не збереглися до наших днів. Інтер’єр було реалізовано двосвітною залою з хорами, на які ведуть гвинтові чавунні сходи. Із заходу до церкви прилягає двоповерховий будинок митрополичих покоїв.

Благовіщенська церква Києво-Печерської лаври. 1900-ті роки

 Після руйнувань Другої світової війни комплекс відновили в середині ХХ ст., тоді ж там розмістили Музей народного декоративного мистецтва. Початок колекції поклали у свій час видатні українські вчені – директор першого публічного музею академік Микола Біляшівський та етнограф Данило Щербаківський.

 Раритетами зібрання є глиняні зразки XV–XVIII ст., вишиті золотими й срібними нитками церковні предмети XVIII ст., гутне скло XV–XVIII ст., вироби найкращих фарфорових і фаянсових підприємств України XVIII–XIX ст., велика колекція українських вишитих рушників.

 У музеї зберігається також цінна колекція експонатів народних ікон XVIII – початку ХХ ст. Представлені експонати дають змогу зрозуміти особливості українського народного іконопису. Унікальною є музейна колекція писанок, що налічує більше 4 тисяч одиниць і має 100-річну історію. Це експоноване за регіональним принципом зібрання – одне з найстаріших в Україні.

 Прикраса експозиції – комплекс українського народного одягу ХІХ – початку ХХ ст. з усіх регіонів України. Тут у єдиному художньому ансамблі поєдналося мистецтво крою, ткацтва, вишивки, аплікації, набиванки, плетіння, обробки шкіри та металу. Дуже цікаві головні убори та традиційні жіночі прикраси: корали, венеціанське намисто, вироби з бісеру.

 В експозиції музею представлено й невичерпну фантазію українських народних майстрів по дереву. Тут є музичні інструменти, декоративні прикраси, а також предмети побуту, які використовувалися українцями щоденно та на свята. Велику цінність має напрестольний дерев’яний хрест у срібній оправі 1576 року. Сьогодні він є найбільш раннім з усіх відомих українських різьблених хрестів і найдавнішою датованою пам’яткою в колекції музею. Дуже цікава частина експозиції – колекція художнього різьблення та розпису по дереву. Вона налічує більше 5 тисяч виробів ХVI–ХХ ст.: архітектурні деталі житлових і господарських будівель, предмети народного транспорту, меблі, посуд, пряникові дошки та багато іншого.

 Музей має одну з найбільших в Україні колекцій народної кераміки – більше 14 тисяч пам’яток XV – початку XXI ст. з усіх регіонів країни. Також тут зберігається колекція народних іграшок, де можна побачити коників, баранців, рибок, півників, зозуль, «баринь», чортів, фантастичних звірів, сюжетні композиції з глини та багато іншого. Іграшки ліпили в усіх центрах гончарства, робили їх загалом жінки і діти. Є в музеї й іграшки-«монетки». Цей мініатюрний посуд отримав свою назву від того, що на ринку подібні вироби коштували копійку (монетку).

 Своєрідними хроніками місцевого життя були «кахлі». На їхній прямокутній площині майстри малювали різних тварин, вершників, музикантів, танцівників, а також зображали сюжети релігійного змісту та світські сцени праці, розваг, святкувань селян.

Вид з тилу на колишні будинок митрополита і Благовіщенську церкву

 У музеї більше 4 тисяч експонатів XVIII–XIX ст. старого художнього гутного скла, виготовленого за технологією, що застосовувалася до середини ХІХ ст. Гутами називалися невеликі майстерні, де варили скло та виготовляли посуд.

 Особливим промислом у давнину було виготовлення порохівниць, які козаки носили за поясом. Більшість порохівниць традиційно робили з рогів тварин і прикрашали ритуванням, а для виразності в надрізи візерунків втирали смолу і сажу. Орнаменти українських порохівниць вражають вишуканістю й у чомусь навіть нагадують книжну гравюру, особливо розвинену в ХVII–ХVIII ст.

 Є в експозиції музею дійсно унікальні за своєю історією предмети побуту. Наприклад, можна побачити оббивку сидінь дивана й стільця, вишиті бісером більше 200 років тому для відомої чернігівської садиби Качанівка меценатів Тарновських. Тут також зберігається скатертина, вишита з нагоди приїзду до гетьманської столиці Глухова останнього українського гетьмана Кирила Розумовського в 1760 році. У музеї також можна побачити врятований від розкрадання більшовиками килим із поховання гетьмана Данила Апостола, чий склеп в Сорочинцях зазнав наруги в 1930-ті роки.

 Крім постійно діючої експозиції, в Музеї українського народного декоративного мистецтва систематично проходять різні виставки. Вони знайомлять поціновувачів мистецтва з роботами сучасних художників і з виробами, що зберігаються у фондах наукового закладу.