Фрідріх Густавович Міхельсон увійшов в історію Києва не тільки як один із десяти найбагатших мешканців міста, "цегляний" мільйонер і один із найбільших київських домовласників, але й як засновник відомих Караваєвських лазень. Цей заклад тривалий час суттєво впливав на санітарний стан міста. В умовах відсутності нормального водопостачання й каналізації лазні для киян були порятунком від епідемій та хвороб. Тож Караваєвські лазні, або як їх ще називали лазні Міхельсона, не тільки давали прибуток власнику, але в певній мірі ще й рятували людські життя. Недарма офіційною назвою лазень була "Народні лазні Ф. Г. Михельсона''.
Фрідріх Міхельсон
Лазні Міхельсона були зведені 1876 року. Це одна з перших капітальних споруд, що з'явились на Шулявській площі (нині Льва Толстого). Для підприємливого бізнесмена лазні стали своєрідним ''стартапом''. Згодом його бізнес розширився, він відкрив кілька винокурень, цегельних і склотарних заводів. Неподалік від Караваєвських лазень, на вулиці Єлизаветинській (тепер Пушкінській) Фрідріху Міхельсону також належала велика садиба, згодом забудована комплексом розкішних прибуткових будинків. Вони збереглися, й наразі знаходяться у стані реконструкції.
Будівлю лазень Міхельсона проектував відомий архітектор Олександр Шилє. Цікаво, що заклад був здатний обслуговувати різні верстви населення. Тут були відділення для людей із різними статками — першого, другого та третього класів, звичайно, окремі для чоловіків і для жінок. Ціна за відвідування коливалася від 5 до 40 копійок. Цікаво, що парильні для середнього класу чомусь називались дворянськими. Один візит так званих "дворян"сюди коштував 15 копійок.
Реклама лазні Ф. Міхельсона. 1898 рік
Крім звичайної парильні, тут були передбачені різноманітні додаткові послуги. Примхливий клієнт міг скористатися басейном з холодною водою, душем, а також поголитися, зробити зачіску та скуштувати напої. В рекламі власник закладу наголошував що всі ванни зроблені із мармуру. Згодом бізнес дедалі ширшав, і до відносно невеликої первісної лазні Міхельсон добудував триповерховий корпус. Заклад працював чотири дні на тиждень — по вівторках, четвергах, п'ятницях та суботах, за виключенням християнських та державних свят.
Проте, були й нарікання. Декілька разів лазні намагалися закрити через забруднення ними навколишнього середовища. Усі відходи звідси стікали у води струмка Клов (притока Либеді), тому на Міхельсона надходили скарги. Але тут могли бути й підступи конкурентів, оскільки це було звичайним явищем для тих часів, та й інші лазні функціонували цілком аналогічно. На жаль, подекуди подібна практика збереглася й до сьогодні. Фрідріх Міхельсон закінчив своє життя у 1908 році. Справу подовжили його нащадки. Після приходу більшовиків лазні, звісно, були націоналізовані, але зберегли своє функціональне призначання. Тут розташувалася комунальна лазня, куди ходили митися кияни, що жили на прилеглих вулицях.
Лазня (на другому плані) потрапила на шпальта газети "Вісті". 1935 рік
Після Другої світової війни лазня продовжила свою довгу історію і була дуже затребувана, оскільки звичні нам сьогодні зручності у вигляді ванни у власній квартирі, тоді були рідкістю. Кияни-старожили згадують, що у скрутні повоєнні часи тут навіть тулилися люди, позбавленні даху над головою. Подейкують, що ці нещасні жили на горищі аж до 1970-х та ходили додому через лазню. Старше покоління пам'ятає й перукарню, а також зручну пральню у будинку.
Комунальна лазня № 2 на вулиці Пушкінській, 42/2. 1980-ті роки
Наприкінці 1980-х застарілий заклад зачинили. Планувалося зруйнувати лазні Міхельсона та звести на їхньому місці новий банно-пральний комбінат. Після розпаду СРСР це вже було не так актуально, натомість тут виріс один із перших в столиці України бізнес-центрів "Київ-Донбас". Цікаво, що його будівництво потрапило у кадри кінострічки "Дике кохання" — також своєрідного кінодебюту молодої незалежної держави. Будівництво бізнес-центру, зведеного за проектом архітектора Вадима Жежеріна, закінчилося у 1996 році.
Будівництво бізнес-центру "Київ-Донбас". 1996 рік
Сьогодні тут розміщується центральний офіс одного з банків. Цікаво, що на подвір'ї встановлено невеликий пам'ятник, який називають "Повернення Архипенка". Це збільшена копія скульптури жінки, що сидить, роботи митця Олександра Архипенка — талановитого майстра, засновника кубізму в скульптурі, що народився у Києві, однак вимушений був шукати кращої долі на чужині.
