Готліб Валькер, російський вчитель німецького походження, здобувши чималий педагогічний досвід, вирішив поширювати його й створити в Києві власну гімназію.
Готліб Валькер
1896 року він орендував для свого закладу будинок на Єлизаветинській вулиці (нині Пушкінська), яким володів відомий домовласник та міський діяч Фрідріх Міхельсон. Навчання у гімназії велося тоді лише для перших чотирьох класів, і вона називалася прогімназією. Однак Валькер від самого початку планував розширення програми до шести класів. З огляду на це Міхельсон збудував для закладу більше приміщення на Тимофіївській вулиці. У новій будівлі вистачило місця не тільки для гімназії, а й для реального училища, що відкрилося 1902 року.
Реклама навчального закладу Валькера. 1902 рік
Були тут і приватні квартири; в одній із них, яку винаймав інженер Самуїл Горовиць, провів перші місяці життя його син Володимир — майбутній всесвітньо відомий піаніст. У прогімназії Валькера здобували початкову освіту майбутні митці Олександр Архипенко та Іван Кавалерідзе. Сиділи вони за однією партою; за спогадами Кавалерідзе, Архипенко був дещо дивакуватим хлопцем і невиправним двієчником, який мав за щастя отримати трійку за поведінку. Подібних учнів у Валькера було чимало — він принципово не визнавав казарменої дисципліни, що панувала у більшості класичних шкіл того часу, до того ж охоче приймав хлопчиків з незаможних сімей. Через те гімназію Валькера називали "босяцькою".
Олександр Архипенко
Втім, цю незаслужену репутацію переконливо спростовують досягнення її учнів, наприклад, Льва Ревуцького — знаменитого композитора та педагога. А представнику уславленої родини українських вчених-селекціонерів Володимиру Симиренку, який навчався у Сьомій гімназії, на будинку встановлено меморіальну дошку.
Меморіальна дошка Володимиру Симиренку
1903 року заклад дійсно став шестикласним, ще за кілька років гімназія та училище здобули статус повних. Вони мали чудово облаштований фізичний, природознавчий та історичний кабінети, колекції картин історичного змісту тощо. 1909 року важко хворий Валькер відійшов від гімназійних справ і невдовзі помер. Він ще встиг дізнатися, що на клопотання батьків учнів обидві його школи перетворилися на державні заклади. Хоча упередженість щодо закладів Валькера ще довго трималася у місті. Константин Паустовський називає реальне училище Валькера "прихистком хуліганів та неуків", і це досить дивно, оскільки у тому училищі навчався його брат Борис. До речі, аматорський музей Паустовського діє у школі № 135, що займає гімназичний будинок з 1950-х років, змінивши тут трудову школу, створену на базі закладів Валькера у 1920-ті роки.
Сьома міська гімназія та Друге реальне училище, як їх тепер називали, облаштувалися з 1910 року у новому флігелі № 12-б, котрий звели для них одинадцятеро дітей Міхельсона — вони володіли садибою після смерті батька. Головний будинок зайняла міська Контрольна палата (з радянських часів будівля перебуває у віданні Міністерства юстиції — спочатку УРСР, а потім України). У дворі був ще один флігель, де містилася корсетна фабрика, тому подвір'я вийшло затісним, і учням було вкрай незручно займатися фізкультурою. У Сьомій гімназії викладали непересічні вчені: географію читав відомий геолог Павло Тутковський, а історію — не менш відомий етнограф Данило Щербаківський.
Володимир Горовиць
1914 року Володимир Горовиць, котрий, як раніше вже говорили, народився на Тимофіївській, 12, повернувся сюди вже в якості учня Сьомої гімназії. Навчання відбувалося з пригодами: йшла світова війна, заклад евакуювали до Казані, але Володимир з батьками залишився у Києві й рік навчався у Другій гімназії, що тимчасово розташувалася на Тимофіївській. Після повернення Сьомої він відновився у ній, проте свідоцтво про закінчення курсу йому так і не видали. Тому за кілька років Горовиць не зміг отримати й диплому Київської консерваторії, що, втім, анітрохи не завадило йому у здобутті світової слави.
