Пропонуємо Вашій увазі визначні місця, які Вас цікавлять. Ви можете дізнатись все найцікавіше про них, без допомоги екскурсоводу, прямо з нашого гіду. Приємного прослуховування!
Просто зараз натисніть, на будь-яку пам'ятку та взнайте про них.
Завантажити додаток можна в App Store та Google Play. Або користуйтеся без завантаження
Київське метро – є третім за хронологією метро в СРСР, після відкриття аналога в Москві та Ленінграді. Його урочисто було представлено громадськості 6 листопада 1960 року. Однак, історія метро в Києві починається ще з далекого періоду Російської Імперії, задовго до встановлення радянської влади. Спорудженню метро в Києві у тому вигляді, в якому ми бачимо його сьогодні, передувало кілька важливих подій, які плавно «підвели» міську адміністрацію до будівництва підземного транспорту. Цікавим фактом є те, що менше ніж 100 років тому кияни не мали навіть уявлення про те, наскільки швидко вони будуть добиратися з однієї частини міста в іншу, користуючись метро. А зараз, в найближчому майбутньому, в метро з'явиться якісний мобільний зв'язок та інтернет, що дозволить постійно залишатися на зв'язку!
Ще в кінці XIX століття, а саме в 1884 році, чиновники зрозуміли, що є велика необхідність розвантажити транспортний рух на вузьких вулицях міста. Адже тоді вулиці мали зовсім інший вигляд – тверде покриття на більшій частині доріг було відсутнім. На той момент перші проєкти так званого метрополітену являли собою прокладену по естакадах залізницю, якою поїзди рідко спускалися під землю.
У планах міста було пов'язати пристань на річці Дніпро (зараз район Річкового вокзалу) із залізничним вокзалом, який тоді ще тільки проєктували за допомогою тунелю з виходом на Бессарабку. Однак, проєкт не змогли втілити в життя, кошторис виявився занадто високим, а людей обізнаних у проведенні будівництва такого роду просто не знайшлося. Тому Міська Дума змушена була залишити цей задум, попри те, що він був досить обговорюваним та претензійним. До того ж, Київ відрізняється непростим рельєфом місцевості. Через велику кількість пагорбів в центральних районах міста, варіант поїздів на паровій тязі, як і Естакадне метро, не отримало належного успіху серед фахівців. Таким чином, проєкти першого київського «метро» не зовсім те, до чого ми зараз звикли.
Міська Дума активно розглядала альтернативні варіанти розвантаження київських доріг, тому історія розвитку київського метро дещо затягнулася - реалізувати проєкт могли б швидше, якби цьому сприяли географічні умови. У 1886 році було оголошено про відкриття тендеру, як зараз заведено називати, на проєктування залізниці.
Перший варіант, на якому вирішили зупинитися - конка, відкрита безпосередньо 30 липня 1891 року.
Для довідки: конка - вагон з кінною тягою на міських залізницях, до появи перших трамваїв. Практично відразу ж стало зрозуміло, що тваринам не підвладний суворий київський рельєф місцевості. Кінну тягу вирішили замінити електричною, що стало, звичайно ж, нонсенсом. Адже в Російській Імперії до цього випадку про це ще навіть не чули. А в світі електрична тяга тільки-тільки вводилася в обіг.
Історія свідчить про те, що найперші потяги метро на електричній тязі були введені в експлуатацію в 1890 році в Лондоні. Даний досвід отримав небувалий успіх серед фахівців та пасажирів, після чого в Європі почалося загальне будівництво метрополітенів. Адже, попри високу функціональність даного виду транспорту, задуха від парових поїздів залишалася однією з головних проблем конструкторів. Винахід електричної тяги разом вирішило це завдання.
Таким чином, перший повноцінний трамвай на території Російської Імперії був введений в експлуатацію 1 червня 1892 року. (В Петербурзі перший трамвай був введений в 1907 р) Далі, протягом усього часу, аж до початку війни, Міська Дума продовжувала вдосконалювати транспортну систему Києва:
Однак, чиновники не залишали ідеї введення в транспортну міську систему підземних трамваїв. У 1916 році знову було піднято питання щодо створення підземки - управі міста запропонували залучити закордонні інвестиційні кошти для будівництва підземних залізних шляхів. Далі проєкту робота не рушила з місця, гроші зібрати не вдалося.
У післяреволюційний період в 1918 році одна з місцевих газет зробила публікацію, в якій знову говорили про подальший підйом Києва та потреби в будівництві міської підземки. Пов'язано це було з тим, що після революції 1917 року до влади прийшов воєначальник України Павло Скоропадський. Він мав наміри зробити район Звіринець кращим в Києві. Плани спорудження підземного транспорту знову обірвалися, тому що в умовах післяреволюційної розрухи, що почалася Громадянською війною, переходу влади до Симона Петлюри та окупації міста німецькими солдатами, явно було не до будівництва дорогого проєкту.
Наступного разу про метрополітен «згадали» лише практично через двадцять років, в 1935 році. Завданнями усталеної радянської влади були підняття економіки, відновлення промисловості міст, нарощування темпів виробництв, усунення розрух. Споруда метро якнайкраще підходила для доказу прогресивності влади. Це було одним з кращих елементів відтворення Києва. У 1935 році вперше в СРСР були відкриті лінії Московської підземної залізничної дороги. «Проект Київського метрополітену» - так називалася дипломна робота молодого талановитого інженера Папазова, з якої ідея будівництва метро в Києві отримала нове життя. 9 липня 1936 року дипломна робота була представлена до розгляду Президії Київради. Молодий фахівець був нагороджений премією в одну тисячу рублів, що на ті часи було дуже значною сумою.
Підземний «Спец. об'єкт №1 »- так називали проєкт київського метрополітену - почав будуватися в 1937 році. Деталі будівництва не розголошували та тримали в суворій таємниці. Будівництво почали з прокладання тунелів під річкою Дніпро. Відбудували кілька сотень метрів, аж розпочалася Велика Вітчизняна війна. У зв'язку з такими подіями роботи довелося припинити. Цікавий факт: більшу частину тунелів та будівельну техніку довелося затопити. Місто було окуповане німцями.
До спорудження метрополітену повернулися відразу ж після закінчення війни. Знову перед владою стояло завдання капітальної реконструкції зруйнованого міста.
У планах Міського Управління було відбудувати три головні гілки київського метро:
5 серпня 1944 Рада Народних Комісарів СРСР виділила на масштабну споруду 1 мільйон рублів. До реальних робіт приступили лише через чотири роки. Першу шахту заклали влітку 1949 року. Будувати залучили понад 300 підприємств Української республіки.
Перші п'ять відбудованих станцій в історичному центрі міста - 1951 рік. Після «Хрещатика», «Арсенальної» та інших знакових станцій, побудували і станції «Університет» та «Вокзальна» в 1959 році. Таким чином, «вирубка» станцій метрополітену йшла протягом десяти років до відкриття в 1960 році. Цікаво що Вестибюль станції «Арсенальна» опускався глибоко під землю за унікальною технологією – вже в готовому вигляді під власною вагою. Тобто сконструйований він був окремо і все, що було потрібно від інженерів та робітників - це технологічно спустити «коробку» вниз на глибину 105 метрів. Звичайно, це все просто лише на словах. На практиці - з поверхні землі вестибюль опускали понад 4 місяці. На сьогодні «Арсенальна» - станція метро, яка розташована найглибше, серед усіх в Європі.
Роботи з прокладання ліній Київського метрополітену ведуться і в наш час. Останньою відкритою гілкою стала «Іподром» - «Теремки», це відбулося 6 листопада 2013 року. Потрібно визнати, що сучасні люди дуже швидко звикають до комфорту та сприймають багато чого як даність, не цікавляться історією київського метро і, як наслідок, не завжди цінують те, що мають. Зараз не просто планується будувати додаткові станції, адже в сучасних умовах це те, що саме собою зрозуміле. У нинішніх умовах гостро стоїть питання щодо проведення інтернету, що стане підвищенням рівня комфорту пасажирів.
