Є версія, що храм на Поштовій площі існував ще за часів рівноапостольного князя Володимира. Основним аргументом на користь цього припущення є близькість річки Почайни і Хрещатицького струмка, де князь спочатку охрестив своїх 12 синів, а потім і всіх киян. Втім, більшість дослідників схильні вважати, що це лише пізня легенда.
Перші документи із згадкою про храм датовані 1543 роком. Також відомо, що через кілька десятиліть церква Різдва Христового була знищена стихією. Втім, жителі Подолу швидко відновили храм. Перше уявлення про те, як виглядала церква в минулі часи, можна скласти, опираючись на детальний план полковника Ушакова 1695 року. Там схематично зображено невеликий дерев'яний храм з одним куполом. Але вже на початку наступного століття неприборканий вогонь знову знищив будівлю. Її чергове відродження датується 1717 роком. Спонсором будівництва тоді став бургомістр Києва. Щоправда, дуже швидко відновлена конструкція стала вимагати нових вкладень. Храм запланували перебудувати на автентичному кам'яному фундаменті. Тоді втілити цей задум не вдалося і через нестачу фінансування справа затягнулася майже на 50 років. У 1805 році залишки храму і зовсім розібрали. До того ж, були пропозиції взагалі більше не відроджувати його на колишньому місці.
Фрагмент плану полковника Ушакова зі схематичним зображенням церкви. 1695 рік
Але в підсумку прийняли інше рішення. І міський архітектор Андрій Меленський склав новий план кам'яної церкви на старому майданчику. Його в 1808 році підписав тодішній київський митрополит Серапіон: ''По цьому плану і фасаду кам'яної церкви в честь і славу Різдва Христа Спасителя нашого з дзвіницею в Києвоподолі будувати Бог нехай благословить". Почалися підготовчі роботи, які супроводжувалися декількома подіями. На першому етапі при розкопках пошкодили стару водопровідну трубу, і вода почала заливати будівельний майданчик. Потім робітники натрапили на старе церковне кладовище. До 1811 року церква Різдва Христового майже була готова, звели стіни і практично закінчили дзвіницю. Але катастрофічна пожежа того року, яка знищила більшу частину Подолу, відклала закінчення будівництва. Не зважаючи на те, що храм знаходився досить далеко від епіцентру стихії і майже не постраждав, до питання добудови повернулися не одразу. Весь Поділ стояв в руїнах, починати потрібно було з відбудови житла.
У 1814 році все ж відбулося освячення православної святині. Сюди перенесли деякі реліквії, що збереглися від згорілих подільських церков. Цікаво, що в силу повного перепланування Подолу в оформлення храму довелося внести зміни, наприклад, спростити архітектуру колон. Тоді швидко закінчити будівництво не вдалося.
Розташування храму поруч з річкою призводило, часом, до курйозних подій. Одного разу вночі контрабандисти вивантажили на берег з човна кілька діжок горілки. А коли зрозуміли, що їх помітили, кинулися в храм. Сторож церкви почув їх слізні благання та впустив їх. Втім, коли прибула поліція й зажадала відчинити двері церкви, перелякані контрабандисти вилили вміст бочок в підвал під дзвіницею і втекли. На ранок священик, який відкрив приміщення, мало не втратив свідомість від спиртного духу.
У 1837-1841 роках церкву дещо реконструювали. Тоді був добудований теплий боковий вівтар. Оскільки на Подолі вистачало церков, парафія Різдвяної церкви не була численна. Лише на початку 1860-х років вдалося зібрати гроші для будівництва на території кам'яного двоповерхового будинку причету. Це допомогло покращити фінансові справи храму, оскільки на першому поверсі відкрилося декілька крамниць, які незабаром почали приносити прибуток.
У травні 1861 року до церкви доставили труну з тілом великого сина українського народу Тараса Шевченка. Його несли сюди на руках з Микільської слобідки (селище, на місці якого зараз знаходиться Лівобережний масив). Молитви за упокій читалися відразу кількома мовами - українською, російською і польською. Відсправляв поета настоятель храму отець Йосип Желтоножський і тодішній благочинний подільських церков отець Петро Лебединцев. Віддати данину Кобзарю прийшли безліч киян. З тих пір церкву Різдва Христового на Подолі називають ще Шевченківською. Сьогодні на фасаді знаходиться меморіальна табличка, присвячена цій події. Через два десятиліття, в січні 1884 року в Різдвяній церкві відспівали і автора національного гімну України Павла Чубинського.
Церква Різдва Христового. 1910-ті роки
Під час Першої світової війни в підсобних приміщеннях храму знаходився евакуаційний госпіталь для поранених. З приходом до влади більшовиків церкву Різдва Христового закрили. Деякий час тут був гуртожиток. Але вже в 1936 році сакральну будівлю розібрали. За офіційною версією влади – у зв'язку з необхідністю будівництва автомобільної дороги.
Лише через 60 років в незалежній Україні було вирішено відновити втрачену святиню. Спочатку на Поштовій площі окреслили контур фундаменту і побудували капличку. З 2002 по 2005 рік проводилися будівельні роботи. Храм відновили за первинним проектом Андрія Меленського, щоправда, місце не точно відповідає попередньому розташуванню святині. Таким чином, за допомогою архітекторів-реставраторів Юрія Лосицького і Олени Мірошниченко Поштова площа змогла повернути шарм свого історичного вигляду.
