Пару століть тому цю місцину займали луки, які під час весняних водопіль постійно заливали води річки Либідь. Кияни і мешканці околиць використовували їх як пасовиська. Пасторальна ідилія скінчилася, коли на Печерську почали зводити фортецю. Щоб створити найбільшу в Європі твердиню, піддали руйнації сотні будинків. У першу чергу, киян відселяли в долину Либеді. Так виникла місцина, що отримала назву Нова Будова. Тут з'явилися дві вулиці — Велика та Мала Жандармські. Фактично це була одна магістраль, яку навпіл розрізали приватні садиби і городи. Ліквідувати їх влада спромоглася лише у 1880-х роках, тоді й була створена єдина головна вулиця Нової будови — Жандармська.
Благовіщенська церква. Листівка початку ХХ століття
У 1885–1887 роках коштом жителів Жандармської вулиці було збудовано церкву Благовіщеня. Красивий храм у візантійському стилі спроектував відомий архітектор Володимир Ніколаєв. Навпроти, на іншому боці вулиці, розташовувалася Маріїнська община сестер-жалібниць. Завдяки цьому 1887 року вулиця отримала нове ім'я — Маріїнсько-Благовіщенська. Саме в цей час у місті розпочалася перша хвиля "будівельної лихоманки". Промислове зростання супроводжувалося надходженням великих капіталів, багаті підприємці активно скуповували землю і зводили на ній багатоповерхові будинки. Наприкінці ХІХ – початку ХХ століть на Маріїнсько-Благовіщенській було збудовано більш ніж 150 споруд, основна частина з них збереглася до нашого часу.
Еклектична забудова ввібрала в себе різноманітні архітектурні стилі. На вулиці серед пам'яток помітні № 12 и 26, які збудовані в стилі модерн, що саме тоді входив у моду. На перетині з вулицею Антоновича, навпроти 26-го номера, зберігся псевдоготичний будинок, який привертає увагу своїм "лицарським" виглядом. Колись він належав купцю 1-й гільдії Хаїму Гронфайну. Під різним приводом сюди постійно робив візити молодий Ісаак Бабель — в решті решт він одружився з дочкою підприємця. Після Жовтневої революції колишній бідний студент завдяки літературному таланту отримав загальне визнання у всій країні. Неподалік, у будинку № 27 у 1903–1905 роках проживав ще один знаний письменник — класик єврейської літератури Шолом-Алейхем.
Майбутній Будинок-музей Михайла Старицького. 1950-ті роки
Вулиця Саксаганського відома далеко за межами Києва як район, що пов'язаний з іменами знаних громадських діячів і політиків. У різні часи тут проживали Євген Чикаленко, Олександр Шульгін, Михайло Грушевський та інші. Тому й не дивно, що велика кількість будинків на вулиці прикрашена меморіальними та пам’ятними дошками. Але, в першу чергу, вулицю уславили видатні діячі української культури. Свого часу квартал між Паньківською та Караваєвською (нині Льва Толстого) мав славу "українського Парнаса" — адже тут на відстані двох кроків оселилися Ліся Українка, Микола Лисенко і Михайло Старицький, а трохи далі (на Жилянські, 96) — Панас Саксаганський. Нині їхні меморіальні квартири з'єднані в один "Музей видатних діячів української культури", але кожному митцеві присвячена окрема самостійна музейна експозиція.
Будинок-музей Лісі Українки. 1982 рік
1897 року Маріїнсько-Благовіщенською було прокладено трамвайні рейки. У перші п'ятнадцять років ХХ століття забудову активно продовжували, тож у радянську епоху вулиця ввійшла у вигляді сформованого архітектурного ансамблю. Нові хазяї життя почали з перейменувань — у 1919 році вулиці дали ім'я на честь вбитого українськими гайдамаками більшовика Леоніда П'ятакова. За декілька років зміни не обійшли й архітектуру. Тоді ж зайвим став Благовіщенський храм. Його знесли, натомість побудували школу (нині ліцей № 21), при цьому було частково використано цеглу з розібраної церкви. У 1937 році вулицю знову піддали перейменуванню. Брат Леоніда П'ятакова Григорій, радянський державний діяч, потрапив у жорна репресій, і щоб не вводити в оману радянських громадян влада просто стерла з карти міста це прізвище. Вулиця отримала ім'я корифея української сцени Панаса Саксаганского, який, до речі, тоді ще був живим.
Руйнування Благовіщенської церкви. 1935 рік
За часів окупації Києва 1941–1943 років у колишньому прибутковому будинку № 72 відкрили будинок розпусти для офіцерів Вермахту. За іронією долі сьогодні в будівлі розташовується шкірно-венерологічний диспансер.
У 1950-е роки на вулицю Саксаганського тимчасово переїхав цирк. А коли в 1960 році на площі Перемоги було збудовано нове приміщення, старий цирк знесли і на його місці, на розі Великої Васильківської, звели панельну 9-поверхівку.
На Саксаганського, крім житлової та адміністративної забудови, присутні й промислові корпуси. Наприкінці вулиці поруч з Євбазом (нині площа Перемоги) працював пеніциліновий завод (тепер "Київмедпрепарат"). У 1950-ті роки підприємство збудувало для своїх співробітників житловий будинок, прикрашений башточкою, на розі вулиць Саксаганського й Тарасівської.
Будинок Кіно на вулиці Саксаганського,6. 1970-ті роки
У 1974 році на початку вулиці (№ 6) звели красиву споруду, що відразу припала до смаку багатьом киянам. Це — Будинок Кіно з конференц-залом, трьома кінозалами, вітальнею, рестораном и затишним кафе. Але деякі містобудівні рішення того часу спотворили струнку забудову вулиці. Наприклад, зовсім не вписалися у стару забудову і порушили архітектурний ансамбль типово "брежнєвський" готель "Кооператор" і декілька невиразних житлових будинків тієї ж епохи. 2005 року на вулиці прибрали трамвайні рейки, а згодом автомобільний рух зробили одностороннім. Ймовірно, як компенсацію влаштували невеликий скверик з лавами, що виготовлені з каменю, на розі з вулицею Шота Руставелі.
Хоча урбанізація невідворотно наступає, Саксаганського залишається однією з самих колоритних київських вулиць. З урахуванням її довжини в 2 кілометри 350 метрів некваплива прогулянка з відвідинами музеїв і заходженням у двори забере в туриста не менш, ніж цілий день.
