Всі знають легенду про засновників Києва братів Кия, Щека, Хорива та сестру їх Либідь, що дали імена трьом міським пагорбам і річці. Ці літописні персонажі відображені в сучасних київських пам'ятниках — візитівках столиці України.
Пам'ятник-фонтан на Майдані Незалежності
Фахівці й до сьогодні сперечаються, де в Києві знаходиться виток Либеді. Частина вчених вважає, що це — місце виходу річки на поверхню неподалік залізничної станції Київ-Волинський, інші називають озеро в парку Відрадний, де навіть встановлено пам'ятний камінь.
Камінь в парку Відрадний, що нагадує про один з витоків Либеді. 2012 рік
За часів Київської Русі Либідь була південним кордоном міста. Річка фігурувала в багатьох історичних подіях. Одна з найранішніх згадок в стародавньому слов'янському літописі "Повісті минулих літ" пов'язана з навалою половців на Київ: "і не можна було вивести коня напоїти: стояли печеніги на Либеді".
Вже з ХIV–ХV століть на річці почали будувати гатки і млини та створювати системи зрошення полів. З часом млинові греблі перетворили її на ланцюг з'єднаних між собою ставів. Перші незручності місту Либідь почала приносити в середині XVIII століття: млини та греблі вже тоді чинили пагубний вплив на її русло. Виникло питання про відновлення природного току Либеді. Генерал фон Люберас, який відповідав за всі інженерні та фортифікаційні споруди імперії, запропонував рішення. Він хотів спустити Святе озеро у Лисої гори, обкласти камінням і обсадити деревами береги річки, а греблі перенести.
З 1830-х років почалося активне освоєння територій вздовж либедських берегів. При будівництві Нової Печерської фортеці мешканців домів, які потрапили до еспланадної зони, переселили з Печерська до так званої Нової Будови. Це місцевість, де неподалік від русла Либеді розпланували вулиці — сучасні Велику Васильківську, Саксаганського, Антоновича та інші.
Колектор лівої притоки Либеді в Ботанічному саду біля станції метро "Університет". 2008 рік
Ще в 1850 році було розроблено перші проекти очищення Либеді. Але замість їх реалізації в 1866–1870 роках в долині річки проклали залізницю і тоді ж вперше заговорили про перетворення річки на канал. Через близькість залізниці знадобилися заходи з запобігання можливих розливів Либеді. В 1870 році для будівництва київського вокзалу і двох запасних колій русло сильно спрямили і відвели до каналу з кам'яними стінами поблизу Поліцейської (Федорова) вулиці, також через річку перекинули місток. Другу ділянку забрали в канаву в районі залізничного депо в 1908–1910 роках. Тут Либідь мала більшу ширину, так що довелося побудувати бетонні берега заввишки у декілька метрів.
Либедський канал в районі вокзалу. 1902 рік
К середині 1930-х років практично на всій своїй течії Либідь опинилася в бетоні. Але під час весняної повені 1937 року загублена ріка вийшла з берегів. Вода залила територію від Євбазу (площа Перемоги) до шосе Героїв Стратосфери (Повітрофлотський проспект) і трималася 12 днів. Щоб в майбутньому запобігти затопленню вулиць, що розташовані в заплаві Либеді, в 1938–1939 роках провели роботи з випрямлення, очистки і закріплення русла. Але й до сьогодні під час сильних літніх злив підземна ріка нагадує про себе і виходить на поверхню.
Вода, яка залила після дощу бульвар Шевченка. 1977 рік
Літописна згадка про те, що немає де на Либеді коня напоїти, зараз знову актуальна, але в іншому контексті. Нові вороги річки — розташовані в її заплаві промислові та автотранспортні підприємства, а також містяни, що забруднюють русло відходами життєдіяльності. Крім того, "загнана" в колектор річка повністю втратила здатність до самоочищення. Так що, на жаль, згідно з даними управління екоресурсів, у 1990 році ріка Либідь була визнана найбруднішою в Європі.
