Житній ринок

 Житній ринок один із найстаріший у Києві. Початок його історії сягає часів Київської Русі, коли Поділ був центром міської торгівлі. Дехто з фахівців стверджує, що тутешнє торговище нараховує вже понад тисячу років. Назва базару пов'язана, вочевидь, із тим, що пріоритетним товаром купівлі-продажу тут було жито. Історики припускають, що літописне Торговище, яке згадане у Повісті минулих літ, — рання назва Житнього. Територія, де розташовувалися торговельні ряди, була дуже великою. Вона починалася від Контрактовой площі й простягалася до гори Щекавиці. Подейкують, що саме на кошти купців, які збагатіли на ринковій торгівлі, була збудована церква Успіння Богородиці Пирогощі. За однією з версій, назва Пирогоща походить від слів "пиріг" (хліб) і "гощі" (купці). Тож перша частина цього топоніму, власно, тотожна назві "Житній". Базар був важливою складовою великого торгівельного шляху "з варяг у греки", чому сприяла близькість Дніпра й Притики — київської гавані.

 Після монгольської навали торгівля на базарі на деякий час зупинилася. Але у XV столітті, за часів литовської держави, ринок розквітнув знову. Більше того, тут започаткували ярмаркові традиції — двічі на рік до Житнього базару стікалися тисячі людей з найвіддаленіших куточків. В подальшому ці ярмарки, ймовірно, злилися зі славетними Контрактами, про які кияни з гордістю згадують й сьогодні. З часом щільна забудова фактично відокремила базар від Контрактової площі, й таким чином з'явилася Житньоторзька площа. Ця назва була офіційно закріплена на мапі міста у 1869 році.

 Територією торговища протікала річка Глибочиця, до якої торговці часто скидали різноманітне сміття. Це перетворило річку на сморідний потік, тому дуже часто її називали канавою. Вона ділила Житній базар навпіл. Саме за цією київською "канавою" жив герой знаменитої комедії "За двома зайцями" Свирид Петрович Голохвастов. Наприкінці ХІХ століття, Глибочицю забрали у колектор, в якому вона існує й нині. Цікаво, що бульвар уздовж берегів ріки було прокладено ще задовго до побудови колектору.

Житній базар. Листівка 1890-х років

 Після подільської пожежі 1811 року навколо базару почала формуватися сучасна забудова. Згадана річка Глибочиця врятувала від пожежі частину торговища, що тяжіла у бік Оболоні. Деякі з будинків, зведені у перші післяпожежні десятиліття дивом збереглися до нашого часу. Вони становлять цінну архітектурну спадщину як зразки старовинних побутово-торговельних об'єктів.

 З часом асортимент товарів на Житньому ринку побільшав. Тут почали торгувати не тільки збіжжям, але й майже всіма необхідними речами. При цьому ринок фактично знову розділився на дві частини. Той фрагмент, що знаходився поблизу Флорівського монастиря, став продовольчим, а побутові товари, майстерні й галантерея зайняли місце біля гори Щекавиці. У квітні 1919 року Житній базар став епіцентром збройного конфлікту, який перетворився на криваву трагедію. Тут більшовики-інтернаціоналісти, серед яких переважали литовці й китайці, зіткнулися з українськими повстанцями, що виступили проти комуністичної влади. Ця подія увійшла в історію як Куренівське повстання. Потім було більшовицьке панування і невелика передишка у вигляді НЕПу. Але згодом Житній базар все більше став перетворюватися на так званий колгоспний. Під час Другої світової війни це було одне з небагатьох місць у Києві, де містяни мали змогу придбати необхідні товари або, навпаки, щось продати.

Частина Житнього базару між Верхнім Валом і вулицею Хорива. 1946 рік

 По закінченні бойових дій ситуація з продовольчими товарами трохи покращилася. На Житній базар у величезних діжках привозили рибу й продавали її під відкритим небом, просто серед бульвару. У будівлі колишнього продовольчого складу облаштували нехитрий кінотеатр для простого люду, який отримав назву "Колос". Під час сеансу звук постійно заглушувався гуркотом трамваю, рейки якого проходили в двох метрах від дощатої халупи, де "крутили кіно". Поруч із "Колосом" постійно скупчувалися так звані спекулянти. Часто сюди приїздив тимчасовий зоопарк, навіть встановлювали атракціони. Наприкінці 1940-х років після закриття Євбазу, який розташовувався на сучасній площі Перемоги, життя на Житньому базарі, й без того досить активне, пожвавилося ще більше.

На Житньому базарі. 1961 рік

 Ось як у повісті "День мій суботній" передає атмосферу Житнього базару 1960-х років відомий український письменник Григір Тютюнник. "На базарі я ніколи не поспішаю купувати те, що мене цікавить, а по кілька разів обхожу любе мені торжище, щоб увібрати в себе всі його принади: різноголосий гамір, що не вщухає й на мить, а дзуремить, як гірський потік по камінню, обличчя, одяг, сварки, товари…" Наприкінці 1970-х на Житньоторзькій площі розташували автостанцію "Поділ". Для стоянки автобусів повністю зачистили від торговельних рядів частину ринка з боку вулиці Нижній Вал біля підошви Щекавиці. Кінотеатр "Колос" згорів, а його залишки були демонтовані.

Кінотеатр "Колос". Початок 1970-х років

 У цей же час було прийнято рішення про будівництво на площі великого критого ринку. Спочатку хотіли повністю перепланувати суміжну територію і знищити старі малоповерхівки. Але на останньому етапі проектування визнали недоцільним руйнацію будинків кінця ХІХ – початку ХХ століть, тому зведена будівля ринку не зовсім відповідає масштабу прилеглої забудови. На щастя, відмовилися від будівництва впритул до споруди колгоспного ринку багатоповерхового готелю для відпочинку колгоспників, який був передбачений первісним проектом. До, речі, саме з того часу Житній стали все частіше називати "ринком", хоча відвіку подібні торговища у Києві йменувалися "базарами". Нова установа стало до ладу і приміщення почало виконувати торгові функції з 1980 року. Це експериментальна споруда оригінальної архітектури із двома ярусами для торгівлі на 1350 місць та підвалом для зберігання продуктів. Родзинкою будівлі, розробленою архітектором Валентином Штолько, став підвісний вантовий дах будівлі. Фасад новобудови прикрасили металевою чеканкою з зображеннями найважливіших пунктів на легендарному торгівельному шляху "з варяг у греки".

Будівництво Житнього ринку. 1979 рік

 Наразі тривають дискусії щодо реконструкції ринку, оскільки дехто вважає, що його будівля морально застаріла. Влада планує закрити ринок на декілька років, але зобов’язується не міняти функціональне призначення і зберегти зовнішні прикраси.