Дерев'яний будинок на Московській вулиці із портиком та колонадою одразу привертає до себе увагу. Дехто з киян за місцем розташування називає його Старопечерським будинком. Це один з останніх зразків забудови Печерська XVІІІ століття. Він дозволяє, підключивши фантазію, поринути у досить давнє минуле і подумки уявити, як виглядала ця частина міста у часи початкової розбудови. Разом із комплексом Введенського монастиря, що розташований поруч, Старопечерський будинок складає колоритний ансамбль давно й безнадійно втраченого старого міста.
Креслення будинку. Бічний фасад
Історія садиби починається у 80-ті роки XVІІІ століття. Ділянку на Московській вулиці придбав дипломат, статський радник Колегії іноземних справ Петро Веселицький і збудував тут одноповерхове житло для себе й своєї досить великої родини. Відомо, що після смерті Веселицького його дружина в 1811 році перепродала будівлю вихідцю з міста Орел — купцю Василю Пирожкову. А вже той і побудував будинок, який зберігся до наших часів. Вірогідним автором будівлі в ряді видань по історії Києва зазначений відомий архітектор того часу Андрій Меленський. Стосовно дати побудови присутні великі розбіжності: дехто вважає, що це був 1814 рік, інші наполягають на 20-х роках ХІХ століття.
Первісний капітал купець Пирожков отримав від батька, але здобував гроші й власними силами. Його лавки знаходилися біля Лаври та на Контрактовій площі у Гостинному дворі. Вже через рік після вдалої купівлі почалася війна з Наполеоном, яка стала зірковим часом для комерсанта Пирожкова. Під час воєнних дій він займався поставками зброї, набоїв та палива. У 1830 році купець помер, і, як виявилося, залишив своїй чисельній родині великі борги. Три десятиліття наступники купця намагалися відстрочити їх віддачу, аж поки в 1865 році майно пішло з молотка. Садибу придбав чиновник Язєв за 3550 рублів, але вже за чотири роки розпродав її частинами. Одну з часток придбала вдова капітана Єгорова, учасника Кримської війни. Вона купили й сусідню ділянку на розі Московської і сучасної Рибальської вулиць, а на об’єднаній території заснувала Введенську общину. Невдовзі благодійниця померла, а община у 1901 році рішенням Святейшого синоду була перетворена на жіночий монастир — найменший з трьох, що тоді існували в Києві.
Введенська община. 1900-ті роки
З ім'ям Пирожкова пов’язана новітня київська байка про величезний скарб, що ніби був знайдений після смерті купця. Наче в будинку на Московський існували величезні підвали (щоправда, ні в які описи, які збереглися в архівах, вони не потрапили). І ось таке диво: після смерті власника будинку раптом відкрилося, що той назбирав силу-силенних багатств в підвалах. А серед знайдених предметів тут немовбито були коштовні меблі, цілі колекції зброї, ікон, рідкісних картин, посуду, музичних інструментів і навіть невідомо чиї ордени та нагородні табакерки часів правління імператора Олександра І. Хто і навіщо вигадав цю історію невідомо, але шарму старовинному будинку це, безсумнівно, надало, хоча ніякого стосунку до справжньої історії пам’ятки архітектури не має.
До речі, у краєзнавчій літературі до 1917 року про будинок інформації не знайдено, а перша наукова розповідь міститься тільки в знаменитому "Провіднику" 1930 року видатного історика Києва Федора Ернста. Він пише: "Будинок по вулиці Червонопрапорного завода (таку назву тоді мала Московська вулиця) № 40 — типовий панський будинок, яких у Києві вже майже не збереглося" і далі надає архітектурну характеристику будівлі без згадки про підвали, набиті коштовностями.
Також цікаво, що в архівах збереглися детальні описи інтер'єру різних часів. Колись у будинку нараховувалося 18 кімнат, в яких було 23 вікна, що виходили на двір та на червону лінію вулиці. Серед кімнат згадується буфетна, передня, диванна, зала, дівоча, кабінет, чулан, декілька спалень, кухня. На дворі — альтанка, склад для дров, лазня, конюшня, сараї, льох. В цілому ж це було класичне житло заможних киян.
Житловий будинок на вулиці Московській, 40. Кінець 1940-х років
За радянської влади тут розташовувалися різні виробництва, потім житло, задля якого зробили перегородки і розподіли таким чином площу на невеликі комунальні кімнатки. Була у будинку колись і районна станція № 5 швидкої допомоги. В подальшому споруда стала аварійною з-за просочування ґрунтових вод, які почали підтоплювати підвали. До речі, така ж історія спостерігалася в комплексі сусіднього колишнього Введенського монастиря.
Ґанок житлового будинку № 40 по Московській вулиці. 1950-ті роки
Вже за часів незалежності було прийнято рішення повністю перебудувати дім. Його розібрали й відтворили наново. З травня 1999 року тут розташувався Музей культурної спадщини — філія Музею історію Києва. В подальшому заклад було реформовано, а назву змінено. Тепер це Музей української діаспори. В музеї можна дізнатися про життя та долі великих киян, що вимушені були виїхати з України. Серед них танцюрист Сергій Ліфар, піаніст Володимир Горовиць, художниця Марія Приймаченко, авіаконструктор Ігор Сікорський та багато інших. Тут зберігаються картини Василя та Катерини Кричевських, Олекси Булавицького, Людмили Морозової, скульптора Петра Капшученка.
Один з експозиційних залів Музею української діаспори. 2018 рік
Окрім постійної експозиції, в музею проходять виставки та різноманітні культурно-мистецькі заходи. Історії будівлі присвячено екскурсію "Вечірні історії старого будинку", яка провадиться у сутінки — тоді, коли оживають легенди старопечерського особняка.
