1888 року староста Купецького зібрання Микола Чоколов, враховуючи важливість та перспективи поширення комерційної освіти, запропонував відкрити в Києві комерційне училище, яке б надавало молоді фахові знання у фінансових галузях. Підприємець виділив капітал у 3 тисячі рублів на заснування стипендії свого імені й у подальшому постійно входив до Опікунської ради училища.
Микола Чоколов
Виявилося, що внаслідок бюрократичної помилки з купецької громади досі стягають збір на будівництво кам'яної Тріумфальної арки. Її збиралися встановити ще на честь попереднього імператора Олександра II (тимчасова дерев'яна арка у 1850–1880-ті роки стояла на місці сучасного Повітрофлотського шляхопроводу). Хоча замість арки давно вже було збудоване Олександрівське ремісниче училище на Ігорівській вулиці, та й сам Олександр II був убитий народовольцями, кошти продовжували надходити. Тепер їх вирішили спрямувати на створення комерційного училища, яке з жовтня 1896 року запрацювало у будинку дійсного таємного радника Добржинського на Великій Житомирській, 34.
Програма училища, як і пропонував Чоколов, була ширша, ніж в аналогічних закордонних училищах. До неї входили 14 загальноосвітніх та 8 спеціальних предметів, а також каліграфія, малювання, декламація та музика (два останні, втім, були необов'язкові). Розраховано програму було на 9 років — підготовчий клас, 7 основних та випускний. Оригінальним шляхом вдалося знешкодити дискримінаційну "відсоткову норму", яка дозволяла приймати до закладу лише обмежену кількість євреїв. В уставі училища прописали, що ця норма має дорівнювати відсоткові коштів, який забезпечать у фонді училища купці-євреї. А вони у Києві становили переважну більшість, тож і коштів надали чимало.
Інтер'єр будівлі Комерційного училища на Бульварно-Кудрявській вулиці
Керувала училищем Опікунська рада, якій підпорядковувалися педагогічний та господарський комітети, а також комісія, що займалася зведенням власної будівлі училища. Спочатку під неї планували ділянку на верхній частині Володимирської гірки, проте через масове невдоволення киян Опікунська рада від цієї ідеї відмовилася. Натомість очільник будівельної комісії Лев Бродський за 100 тисяч рублів придбав у міста ділянку на Бульварно-Кудрявській, 24. Величезний будинок (два поверхи вище за схилом вулиці і три поверхи нижче), спроектований архітектором Георгієм Шлейфером, будівельна контора Льва Гінзбурга спорудила усього за рік, закінчивши його 1898 року. Оплачений заздалегідь термін оренди будинку Добржинського ще тривав, переїжджати училищу не було сенсу, зате наближався початок занять у новоствореному Політехнічному інституті, для якого приміщення ще не підшукали. А оскільки Лев Бродський та його брат Лазар входили до будівельної комісії Політеху, їм не важко було домовитися, щоб інституту дозволили на рік (коштом Лазаря Бродського) "випробовувати" будинок училища.
Хімічна лабораторія училища
Аж ось у вересні 1899 року будівля запрацювала за призначенням. Майже одразу виявилося, що її недарма зробили такою великою. Притік бажаючих навчатися змусив Опікунську раду вже 1904 року відкрити паралельні класи, збільшивши контингент до 560 учнів. Та навіть така кількість не була завеликою для 14 просторих класних кімнат. Крім них, будинок вміщував кілька учбових кабінетів та лабораторій, актову та гімнастичну зали, рисувальну студію тощо. Гордість закладу становила бібліотека на 22 тисячі томів. 1914 року при училищі відкрилася трирічна електротехнічна школа — своєрідне ПТУ, що готувало монтерів та водіїв. До, речі, Чоколов за внесок у розвиток комерційної освіти у 1897 році отримав звання почесного громадянина міста Києва.
Урок гімнастики у дворі училища
1920 року училище реорганізували у соціально-економічну школу, яка пізніше стала звичайною (так званою трудовою) школою № 67. 1923 року з'явився ще один поверх, надбудований за проектом Павла Альошина. Після цього будівля стала ще місткішою, і в ній у другу зміну працював Вищий кооперативний технікум. З 1934 року колишнє училище перевели на поліграфічні рейки. Спочатку сюди перебралася з Харкова редакція та друкарня газети ЦК КП(б)У "Комуніст" (цей орган під назвою "Демократична Україна" виходить і досі).
Книжкова фабрика у будівлі колишнього Комерційного училища. 1955 рік
За нацистської окупації потужності друкарні використовувало оунівське "Українське слово", всю редакцію якого окупанти розстріляли у Бабиному Ярі в лютому 1942 року. В 1944 році споруда вщент згоріла; після відновлення тут тривалий час функціонувала Київська книжкова фабрика. З 2006 року, після масштабної реконструкції, будівлю використовує бізнес-центр "Ренесанс".
