Бульвар Лісі Українки

 Бульвар Лісі Українки один з найкрасивіших в Києві, до того ж він найкоротшою дорогою з'єднує основну частину Печерська з центром міста. Головна лінія вулиці проходить схилом Черепанової гори, яка домінує над Кловською та Либідською долинами. З півночі міська артерія перетікає в одну з центральних вулиць Києва — Басейну, в безпосередній близькості від Хрещатику. На півдні бульвар закінчується перед Печерським мостом — шляхопроводом, що був побудований на початку 1950-х років. Далі дорога розділяється на дві вулиці — Бастіонну та Михайла Бойчука. Під Печерським мостом на нижньому рівні перпендикулярно бульвару Лісі Українки проходить бульвар Дружби народів. Останній, правда, називається так лише номінально, оскільки тут давно знищена алея, що первісно існувала. У Києві є лише декілька артерій із зеленою зоною посередині, тим більшу цінність становить бульвар Лісі Українки, що зберіг дерева згідно своєму "бульварному" статусу. Враховуючи його сучасну завантаженість авто та громадським транспортом, наявність зелених насаджень є життєвою необхідністю для численних мешканців.

Прикінцева частина бульвару і в'їзд на Печерський міст. 1980 рік

 До Другої світової війни цієї вулиці фактично не існувало. В районі сучасної Печерської площі була розташована товарна залізнична станція. Вона слугувала проміжною зупинкою на військовій одноколійній гілці, котра з'єднувала "Арсенал" та південне напівкільце. Первісно на цьому місці знаходилась Васильківська рогатка — контрольний пункт при виїзді з міста. Ще на початку ХІХ століття на околицях майбутнього бульвару Лісі Українки з'явився Печерський тюремний замок, найстаріша будівля, яка збереглася тут до сьогодні. В 1830-ті тюрму інтегрували в так зване Васильківське укріплення, основні конструкції котрого також вціліли до нашого часу. Так, прямо на бульвар виходить Кругла башта № 2 — колись потужний форт, що прикривав собою лівий фланг Васильківського укріплення і був здатний вести оборону з усіх боків. Ця ділянка — кінцева частина майбутнього бульвару — колись називалася Засарайною вулицею. Така немилозвучна назва пояснюється величезною кількістю військових складів, що були в давні часи розташовані неподалік.

Кругла башта на бульварі Лісі Українки, 28 — рештки Васильківського укріплення. 1980 рік

 У роки Першої світової війни на протилежному від Печерського укріплення боці бульвару (зараз це непарна сторона) звели Олексіївське інженерне училище, комплекс якого входить до списку пам'яток архітектури, що збереглися на бульварі Лісі Українки. За радянських часів в будівлях колишнього інженерного училища розташовувалося Київське суворовське училище, зараз — Київський військовий ліцей імені Івана Богуна.

Головний корпус Київського суворовського училища. 1983 рік

 Середня частина бульвару у давні часи входила до складу старої Прозоровської дороги, що вела від Васильківського укріплення до Володимирського ринку. З початку 1950-х тут склалася вулиця, яка пізніше отримала назву на честь радянського військового діяча Щорса. В 2015 році її  перейменовано — вона стала вулицею Євгена Коновальця, але й досі на багатьох будинках, в тому числі й на Круглій башті по бульвару Лісі Українки, ще можна знайти старі адресні таблички.

 На наступній невеликій ділянці, паралельно території Військового шпиталя, проходила маленька вулиця Печерська. На ній була розташована кам'яниця пересильної тюрми, в перші роки радянської влади перетвореної на БСПР (будинок суспільно-примусових робіт). За в'язницею майбутній бульвар уривався, а спуск праворуч сходив до так званої Собачої стежки — короткої дороги крізь густі хащі, що виводила до вулиці Мечникова. Ця місцевість практично в центрі міста, була небезпечна, вона "славилася" бандитськими нападами навіть у середині ХХ століття.

 Згідно повоєнного генерального плану Києва вздовж Черепанової гори в бік Звіринця проклали коротку пряму магістраль, що замість бічних звивистих вуличок найкоротшим шляхом з'єднала Печерськ з центральною частиною міста. Проектна назва бульвару відповідала назві району — Печерський. 1961 року магістраль отримала сучасне ім'я, а за дванадцять років в її середній частині, на площі з тією ж назвою, що й бульвар, відкрили і пам'ятник Лісі Українці роботи скульптора Галини Кальченко і архітектора Анатолія Ігнащенка. 

Пам'ятник Лісі Українці. 1974 рік

 Нижня й верхня частини бульвару представлені здебільшого забудовою 1950-х років, а середина в 1960–1970-ті роки була заповнена панельними дев'ятиповерхівками. Під час будівництва знесли нарешті стару тюрму, торцеві стіни деяких будинків оздобили творами монументально-декоративного мистецтва — тематичними мозаїками. До речі, в наш час ця традиція отримала продовження: похмуру багатоповерхівку, розташовану біля Печерського моста прикрасили величезним муралом із зображенням дівчини-українки у вишиванці.

 За радянських часів багато киян відвідувала бульвар Лісі Українки з суто практичною метою: тут знаходилися кращий у місті магазин "Спорттовари", популярний серед радіоаматорів Будинок Радіо, а також спеціалізовані магазини "Юний технік", "Орбіта", "Військова книга" і вподобаний містянами "Будинок подарунків". Сьогодні практично всі вони перепрофільовані та переобладнані.

Зведення будинку № 20–22, на першому поверсі якого згодом розташувався магазин "Військова книга", що "переїхав" з Червоноармійської вулиці. 1966 рік

 Ще одним примітним комплексом, що знаходиться по бульвару № 26, став так званий Будинок проектів. Величезна П-образна будівля, здана до експлуатації на самому початку 1970-х років, призначалася для декількох архітектурно-будівельних НДІ. Молоді архітектори, які мріяли не сидіти в кімнатах за кульманами, а активно будувати за своїми проектами, неохоче йшли сюди працювати, тож прозвали комплекс "Київпритулок". А зараз тут знайшли "притулок" численні офіси комерційних структур.

 У 2011 році магістраль реконструювали в процесі підготовки до чемпіонату ЕВРО-2012, що проходив зовсім поряд — на стадіоні НСК "Олімпійський". Тоді на бульварі замінили лавки, відремонтували пішохідну алею, встановили нову огорожу і відновили дорожнє покриття проїзної частини.