Тривалий час київський район Шулявка був брудною та невпорядкованою околицею, де проживала переважно бідна людяність. Але поступово він ставав все більшим і більшим, населення швидко зростало, а от духовних та й культурних закладів тут було вкрай мало. Найближче всього до Шулявки розташовувалася так звана Залізна церква, освячена на честь Іоанна Златоуста. Тож, щоб дістатися до храму, віруючим треба було йти пішки чималу відстань у декілька кілометрів уздовж сучасного проспекту Перемоги до Галицького базару (нинішня площа Перемоги).
Іван Толлі
Лише у 1883 році місцеві мешканці домоглися від київської влади права на будівництво парафіяльної церкви. Проте, навіть якби всі жителі околиці вклали в цю справу половину своїх статків, коштів на зведення сакральної споруди все одно не вистачило би. Допомога прийшла від міського голови Івана Андрійовича Толлі. На той момент він вже уславився як жертводавець, за що отримав велику повагу від киян.
Свого часу Толлі надав гроші на будівництво Благовіщенської церкви на Маріїнсько-Благовіщенській вулиці (нині вулиця Саксаганського). Пожертва міського голови становила велику на той час суму — 18 тисяч рублів. Це дало змогу не витрачати на будівництво кошти, які на свій храм зібрала тамошня громада. Толлі запропонував віддати вивільнені гроші шулявській парафії. До доброї справи долучилися й інші кияни. Значна грошова пожертва надійшла від мільйонера-цукрозаводчика Ніколи Терещенка. Всі фінанси доправили на Шулявку, і таким чином нарешті стало можливим розпочати будівництво храму. Його проект був складений безкоштовно. Цю справу взяв на себе військовий інженер Вадим Катеринич, він же й керував будівництвом. Весною 1887 року споруду було закінчено начорно, а от освятити нову святиню спромоглися лише два роки потому — 20 липня 1889 року. Храм отримав назву на честь святої Марії Магдалини — небесної покровительки тодішньої імператриці Марії Федорівни.
Церква Марії Магдалини. 1890-ті роки
Церкву було зведено з добротної київської жовтої цегли. Архітектурне оформлення вийшло досить незвичним. Це була дивна трансформація російсько-війзантійського стилю — з великою банею у центрі, яку доповнювали чотири маленьких, що виконували декоративні функції. У подальшому церкву збільшили за рахунок добудови бічного вівтаря свв. Іоакима та Анни.
Поступово біля храму св. Марії Магдалини з'явився невеликий цвинтар, де ховали парафіян, місцеве священство та професуру Київського політехнічного інституту, який наприкінці ХІХ століття розташувався неподалік церкви. В церкву ходили молитися Дмитро Менделєєв, перший ректор КПІ Віктор Кирпичов, такі відомі в майбутньому люди, як Ігор Сікорський, Петро Нестеров та багато інших викладачів та студентів інституту. У березні 1919 року тут охрестили Бориса Патона, видатного вченого, багаторічного очільника Академії наук УРСР і України.
Церква св. Марії Магдалини з боку Політехнічного інституту. Початок ХХ століття
Після приходу до влади більшовиків протягом десятиліття храм св. Марії Магдалини не чіпали, оскільки парафія переорієнтувалася на лояльну до влади так звану обновленську церкву. Але її теж заборонили на початку 1930-х років. У 1931 році у влади з'явилися плани щодо "поселення" в колишньому храмі наукового закладу — інституту автотракторної промисловості. Але від цієї ідеї швидко відмовилися. У 1935 році всього за кілька місяців церкву розібрали і одночасно поруч збудували школу, до фундаментів якої поклали "вивільнену" цеглу. До речі, така ж сама доля спіткала й церкву Благовіщення на Паньківщині, яка свого часу стала своєрідним донором шулявського храму. Кладовище також зруйнували, а на кістках звели "храм науки". Зараз на місці вівтаря колишньої церкви міститься корпус спеціалізованої школи-ліцею № 142.
Руйнування церкви св. Марії Магдалини і будівництво школи. 1935 рік
Руйнування церкви св. Марії Магдалини і будівництво школи. 1935 рік
В наші дні для колишнього храму встановили хрест. При виході з вестибюлю станції метро "Політехнічний інститут" довгий час працювала церковна ятка відродженої храмової общини, де збирали кошти на відновлення втраченої святині. Згодом церква була відновлена, але в іншому місці. Зараз вона займає колишнє приміщення ЖЕКа на Володимирській вулиці неподалік Будинку вчених. Проте громада не полишає ідеї про відновлення храму у повному обсязі на історичному місці.
