Сьогодні в Києві до послуг туристів і мандрівників безліч варіантів проживання, розрахованих на будь-яку товщину гаманця. Вони варіюються від суперсучасних п'ятизіркових готелів в стилі хайтек до скромних дешевих хостелів. Але мало хто з киян та гостей міста знає про один з перших подібних закладів Києва. На розі Московської вулиці й Кловського узвозу знаходиться будинок, який давно розміняв сотню років. Якщо підійти до нього ближче, на стіні можна роздивитися невелику меморіальну табличку. З неї можна дізнатися, що колись, до побудови вже "немолодого" сьогодні цегляного будинку, в споруді набагато старішої, яка була на цьому місці, зупинявся відомий літератор і педагог Євген Гребінка. Саме про вже давно не існуючу будівлю "Зеленого готелю" та видатних людей, що жили в ній, і піде далі мова.
Меморіальна табличка, присвячена Євгену Гребінці
Будинок майбутнього "Зеленого трактиру" було зведено на Московській вулиці в 1803–1805 роках за проектом міського архітектора Андрія Меленського. Ділянка тоді належала Києво-Печерській лаврі, яка й стала замовником двоповерхової дерев'яної будівлі, що отримала назву "Судовий двір". На той час монастир володів досить великим комплексом для прочан, що прибували з різних куточків православного світу, а згодом було прийнято рішення зробити й звичайний, "мирський" готель. Саме через таку цивільну функцію його й збудували на досить значному віддаленні від монастиря, але в тому ж районі.
"Зелений готель", або "Зелений трактир з нумерами" з'явився згодом за ініціативи приватних осіб, які орендували будівлю у Лаври. Назва, скоріш за все, співвідносилася з кольором даху. Подібна практика була й у поселенні Червоний трактир під Києвом, де зараз розташовується Національний експоцентр України. У давні часи власники різних комерційних закладів таким чином намагалися привернути увагу відвідувачів. Відомо, що "Зелений трактир" мав зелений дах та груби, обкладені кахлями зеленого кольору. Фактично це був перший в місті приватний готель. Тривалий час він вважався найкращим в Києві, вочевидь за майже повною відсутністю конкурентів.
Безумовно, одним з найвідоміших постояльців цього готелю був Тарас Григорович Шевченко. Більше того, він увічнив "Зелений трактир" у своїй повісті "Близнюки". Цей твір, що був написаний російською мовою, побачив світ у 1855 році: "Они пошли по направлению к "Зеленому трактиру" ... Я вошел в трактир и стал разбирать иероглифы, выведенные мелом на черной доске. По долгом разбирании таинственных знаков решил, наконец, тайну, что такой-то номер занят такой-то с воспитанницей..." Деякий час, майже паралельно з Кобзарем, тут знімав номер і Євген Гребінка — автор слів одного з самих відомих у світі романсів ''Очи черные''. Київські екскурсоводи припускають, що твір був написаний саме в "Зеленому трактирі", але, можливо, це просто звичайна міська легенда. Також серед постояльців готелю значився дипломат, класик російської літератури, автор комедії "Лихо з розуму" Олександр Грибоєдов, який на початку червня 1825 року перебував у Києві по дорозі з Петербургу на Кавказ. Він жив у "Зеленому трактирі" десять днів і залишив спогади у листі до знайомого: "Сам я в древнем Киеве; надышался здешним воздухом и скоро еду далее. Здесь я пожил с умершими: Владимиры и Изяславы совершенно овладели моим воображением; за ними едва вскользь заметил я настоящее поколение; как они мыслят и что творят — русские чиновники и польские помещики, бог их ведает."
Олександр Грибоєдов. Портрет роботи художника Івана Крамського, 1875 рік
Наприкінці ХІХ століття значно застарілу будівлю готелю розібрали. Тут за проектом архітектора Володимира Ніколаєва звели три споруди. Місце колишнього "Зеленого трактиру" зайняв триповерховий будинок, що фасадом виходить на Московську вулицю. На той момент це була сучасна будівля, оформлена у цегляному стилі. Деякий час у будинку мешкала Наталя Меньшова — майбутній відомий історик, громадська діячка Наталя Полонська-Василенко. Вона з перервами проживала у будинку на Московській з 1911-го до початку 1920-х років. Донька відомого історика, генерал-майора, вона закінчила Фундуклеївську жіночу гімназію й Київські вищі жіночі курси, займалася археологією, історією, працювала викладачем, випустила більше 200 наукових праць, написаних українською мовою. У 1943 році вимушено емігрувала, але й за кордоном не покинула наукової діяльності.
Наталя Полонська-Василенко
Під час окупації Києва Добровольчою армією Денікіна на Московській, 30 розташовувався штаб міської Державної варти, яка виконувала поліцейські функції, потім будинок знову використовувався як житло. Цікаво, що за іронією долі згодом сюди знову переїхали представники силової структури — будинок віддали райвідділу міліції Печерського району. За традицією поліцейські дислокуються тут й нині.
Районний відділ міліції Печерського району у будівлі на Московській, 30. Фото В. Галайби. 1980-ті роки
Не так давно на торці будинку з'явився величезний мурал ''Піднятися з бруду''. Його виконала молода художниця з Нью-Йорку. Цікаво, що це — перший у світі мурал, який офіційно дозволили намалювати на будівлі поліцейського відділку.
Мурал ''Піднятися з бруду''
