Міністерська жіноча гімназія відкрилася в Києві 1870 року поблизу Андріївської церкви і після кількох переїздів опинилася на вулиці Олексіївській (нині Терещенківська, 4), у одній з допоміжних будівель Першої чоловічої гімназії. Вже тоді, на початку 1890-х, приміщення видавалося затісним, а ще за десять років питання про розширення старої чи спорудження нової гімназичної будівлі стало невідкладним. Проте зрушити його з місця зміг тільки новий директор Микола Стороженко, та й то замість обговорювати проект добудови, який створив Павло Альошин, міністерські та міські чиновники знов почали з'ясовувати, що краще — перевести гімназію на інше місце чи звести поряд нову будівлю.
![Спортивний майданчик Першої чоловічої гімназії, на частині якого почали зводити Ольгінську гімназію. Листівка початку ХХ століття](/img/article_photo/02aknauk.jpg)
Спортивний майданчик Першої чоловічої гімназії, на частині якого почали зводити Ольгінську гімназію. Листівка початку ХХ століття
За час цих розмов Альошин встиг не тільки скласти кілька варіантів проекту нової будівлі, а й стати знаним у Києві архітектором. Сама ж гімназія здобула шефство великої княжни Ольги і стала називатися Ольгинською.
![Проект майбутньої гімназії 1909 року](/img/article_photo/03aknauk.jpg)
Проект майбутньої гімназії 1909 року
Будівництво нової Ольгинської гімназії — гігантської триповерхової споруди у неокласичному стилі — розпочалося за три тижні до початку Першої світової війни. Другою чергою йшло спорудження при тій-таки будівлі великої церкви св. Ольги — соборної для усіх домових церков жіночих гімназій Києва. Деякий час усе йшло пристойно, а потім почалися "негаразди воєнного часу", і 1916 року роботи зупинилися. Недобудована гімназія простояла пусткою аж до середини 1920-х років, набувши серед киян славу бандитського кубла: повз неї навіть намагалися не ходити, побоюючись грабіжників, що засіли у руїнах.
![Будівля нездійсненої гімназії. Вид з вулиці Леніна (нині Богдана Хмельницького). 1920-ті роки](/img/article_photo/04aknauk.JPG)
Будівля нездійсненої гімназії. Вид з вулиці Леніна (нині Богдана Хмельницького). 1920-ті роки
Нарешті 1923 року у нової влади дійшли руки до будівлі, тоді в ній вирішили облаштовувати меморіальний Палац Жертв революції. Новий проект, який доручили втілювати тому ж таки Альошину, передбачав встановлення на фасаді бюстів цих самих жертв — померлих чи вбитих більшовиків, серед яких чомусь мав бути й бюст Тараса Шевченка. Але згодом від цієї ідеї відмовилися, і готову будівлю з 1928 року зайняли музеї та інститути Всеукраїнської Академії Наук. Власне, зоологічний та ботанічний музеї вже раніше були облаштовані у старій гімназичній будівлі, тепер до них приєднався ще й геологічний музей — так звана Літотека, тобто "колекція каміння". Керівництву ВУАН на чолі з президентом також знайшлося місце у величезній споруді, яку ще й надбудували четвертим поверхом. Тоді ж з'явився конференц-зал, який діє досі, а гордість попереднього проекту — дзвіницю гімназичної церкви св. Ольги —переробили на обсерваторну вежу з годинником.
![Великий конференц-зал НАН України. 1960-ті роки](/img/article_photo/05aknauk.jpg)
Великий конференц-зал НАН України. 1960-ті роки
Альошин ще кілька разів повертався до свого улюбленого проекту — наприкінці 1930-х, невдовзі після Другої світової війни та наприкінці 1950-х. Він пропонував різні варіанти удосконалення будівлі та усього кварталу (зокрема, з оновленням старого гімназичного корпусу), але нічого з тих планів не здійснилося, тільки додався ще один поверх та великий об'єм на Терещенківській, де так і лишилися Інститути ботаніки та зоології. Решта будівлі 1966 року перетворилася на Природничий музей (зараз Національний Науково-природничий музей НАН України). Він складається з чотирьох самостійних музеїв, кожен з яких представляє окрему галузь науки та є частиною відповідного інституту НАН: Геологічного, Палеонтологічного, Зоологічного та Ботанічного. П'ятий музей, Археологічний, працює окремо.
![Сад каменів](/img/article_photo/06aknauk.jpg)
Сад каменів
Під вікнами з боку вулиці Богдана Хмельницького можна бачити "філіал" Геологічного музею — "Сад каменів". Це своєрідне нагадування про один з грандіозних планів Альошина, який планував прикрасити простір навколо будівлі скульптурними композиціями з характерних для України порід каміння. Поряд — бюст нині діючого президента НАН Бориса Патона; як підкреслює сам академік, це не вияв якоїсь особливої шани, а просте виконання радянського припису, за яким такий бюст здобував кожен Двічі Герой Соціалістичної праці.