1934 року частину колишнього міського маєтку цукропромисловця Николи Терещенка виокремили для будівництва елітарного житла — відносно невеликого будинку на два під'їзди з покращеним плануванням квартир. Вулиця тоді мала назву на честь більшовика Григорія Чудновського. Будинок, зведений за проектом архітектора Сергія Григор'єва (до речі автора будівлі, де зараз розміщується адміністрація Президента України) у стилі конструктивізму та прикрашений ліпними панно роботи відомого київського скульптора Макса Гельмана, призначався для партійної, наукової та мистецької верхівки. Його типовим довоєнним мешканцем був, наприклад, Олександр Шліхтер з квартири № 6 — старий більшовик, лідер київських заворушень 1905 року, а з 1920-х — вчений-економіст, академік і навіть віце-президент ВУАН. Але всі ці заслуги нівелюються роботою Шліхтера на посаді наркома продовольства в Україні та Росії, де він став одним з організаторів злочинної "продрозверстки" — зокрема, за це зараз і прибрали з будинку його меморіальну дошку.
Новий будинок по вулиці Чудновського, 5. 1938 рік
У квартирі № 5 мешкав ще один комуністичний діяч — практично забутий нині Кирило Сухомлин, заступник голови Раднаркому, розстріляний 1938 року. Його дошку теж декомунізували, та й взагалі про нього можна було б не згадувати, якби не його наступник на цій посаді та саме у цій квартирі. Мова про уславленого поета Миколу Бажана, що оселився в будинку одразу після повернення з евакуації 1944 року і прожив тут майже чотири десятиліття.
Микола Бажан
Щоправда, урядову посаду він обіймав недовго, лише п'ять років, а далі зосередився на культурно-освітній роботі. Був головним редактором Української радянської енциклопедії та головою Спілки письменників. Головне ж, Бажан весь цей час лишався справжнім майстром віршованого слова, що не так часто можна зустріти серед адміністраторів. Після смерті поета його дружина Ніна Володимирівна облаштувала в квартирі меморіальний музей, який зараз став філіалом Національного музею літератури України.
Обкладинка першого видання другої збірки П. Тичини "Плуг". 1920 рік
Інакше склалася доля непересічного таланту іншого поета, Павла Тичини, чий меморіальний музей розташований поверхом нижче, у такій само п'ятикімнатній квартирі (№ 3) площею 178 "квадратів". Досить скромно, якщо врахувати, що Тичина, що, як і Бажан, оселився тут 1944 року, був спочатку міністром освіти, а потім навіть очільником республіки — головою Верховної Ради УРСР. За словами Василя Стуса, "поетів геній обернувся проти нього прокляттям". На своїх високих посадах Тичина продовжував писати вірші, але виходило далеко не так, як у 1920-ті роки, коли він мав славу найперспективнішого з молодих поетів "українського Відродження".
Павло Тичина. Фото із зібрання ЦДАМЛМ України
Серед іншого Тичина 1949 року написав наскрізь "ідейний" гімн Української РСР, де вихваляв Сталіна, що "веде нас до світлих висот". Але складається враження, що цей гімн ніхто ніколи не співав, оскільки згадку про давно розвінчаного Сталіна викинули звідти лише 1978 року. Цікаво, що переписував текст вже згаданий Микола Бажан — сусіда і щирий друг Тичини. Створити у квартирі Тичини меморіальний музей заповіла його дружина Лідія Петрівна — вірна прихильниця, а потім і супутниця життя поета впродовж понад сорок років, починаючи з 1919-го — тоді вона носила йому їсти у склеп на Байковому цвинтарі, де він ховався від денікінців.
До складу музею входить і квартира № 1 на першому поверсі, яку передав закладу один з найпопулярніших українських письменників радянської та й сучасної доби Павло Загребельний. Він написав близько двадцяти романів, десятки повістей та оповідань, проте відомий насамперед історичною прозою української тематики — романами "Диво", "Первоміст", "Смерть у Києві" та іншими.
Відкриття меморіальної дошки С. Турчака. 1994 рік. Фото з книги В. Рожка "Стефан Турчак"
У квартирі № 4 мешкало мистецьке подружжя, що у 1980-ті задавало тон у київській опері — знаменитий диригент і постановник Стефан Турчак та його дружина співачка Гізела Ципола, одна з найкращих у світі виконавиць партії мадам Баттерфляй. А якраз над ними, у квартирі № 6, 1985 року оселилася чи не найкраща у світі Лючія ді Ламмермур з однойменної опери Доніцетті — "український соловейко", примадонна оперної сцени Євгенія Мірошниченко.
Меморіальна дошка Є. Мірошниченко на будинку
