Парафіяльні училища в Російській імперії на початку свого існування дійсно створювалися при церковних парафіях, але у середині XIX століття, зберігши назву, стали діяти при заводах, фабриках, губернських та міських установах. Деякі з цих училищ, що утримувалися державним коштом і за задумом Міністерства народної освіти мали стати зразком для інших, так і називалися зразковими. Саме таке зразкове парафіяльне училище вирішив заснувати у Києві 1899 року Никола Терещенко. У листі до міського голови він запропонував виділити 100 тисяч рублів на влаштування закладу з двох відділень, чоловічого та жіночого, по 150 учнів у кожному. У рекреаційному залі, де вихованці відпочивали б на перервах, мав бути влаштований міський педагогічний музей. Терещенко вважав корисним ще й розширити програму училищ, включивши до неї, крім обов’язкових Закону Божого, читання, письма та арифметики, також предмети для загального розвитку — малювання, співи, гімнастику тощо. На це він додавав ще 50 тисяч рублів.
Зразкове парафіяльне училище імені Николи Терещенка. 1910-ті роки
Поки дума зволікала з обранням відповідної ділянки, Никола Артемійович 1903 року помер, так і не дочекавшись початку будівництва. Справа перейшла до його сина і спадкоємця Олександра Терещенка, який одразу узяв бика за роги, надавши для втілення батьківського задуму ще 240 тисяч рублів. На ці гроші було придбано на Великій Підвальній (нині вулиця Ярославів Вал), 38 садибу Ждановського, що межувала з раніше відведеним для училища "міським місцем", де колись пролягали знесені вали київських укріплень. Відтак і конкурс проектів був оголошений на значно більшу будівлю, ніж первісно. Завдяки напрочуд вдалому планувальному рішенню цей конкурс виграв петербурзький студент Павло Альошин. Втім, як відзначило журі, за оформленням фасаду його проект значно поступався роботі Павла Голландського, який вдало стилізував будівлю під візантійську кам'яну кладку. Оскільки Голландський і раніше працював для родини Терещенків, зведення будівлі училищ доручили саме йому — з його фасадом, але за планом Альошина. Задля остаточного торжества справедливості, підряд на будівництво віддали Федоту Альошину, батькові молодого архітектора. Училища, відкриті 1907 року, отримали ім'я Николи Терещенка.
План переможця конкурсу ділив будівлю на три частини. Адміністративне крило з парадним входом вздовж Ярославового Вала вміщувало актовий зал, музей та бібліотеку. У навчальному крилі, що виходило на Львівську площу, відбувалися заняття чоловічого парафіяльного училища № 58 і жіночого № 59, при цьому кожен заклад мав власний вхід і окреме подвір'я. Під допоміжні приміщення та квартири працівників було відведене службове крило у глибині садиби.
Михайло Терещенко
У такому вигляді училища проіснували менше десяти років. Вже під час Першої світової війни Михайло Терещенко, онук фундатора, влаштував тут військовий шпиталь, а 1918 року реквізована будівля деякий час правила за приміщення для Української Академії мистецтв (училища тоді ще працювали поруч, на Великій Підвальній, але 1919 року були ліквідовані). З 1937 року і до початку військових дій на теренах СРСР у 1941 році у будинку діяла 13-та Київська артилерійська спецшкола — дітище сталінської мілітаризації, де поряд з вивченням звичайних предметів старшокласники, що відмінно закінчили семирічку, здобували базову артилерійську та загальновійськову підготовку. Під час щорічних військових зборів школа ставала окремим артдивізіоном, а класи — взводами, що об'єднувалися у три батареї за роками навчання. Випускники школи (а також ще однієї, 12-ї, що розташовувалася на Прорізній вулиці) вступали без іспитів до артилерійських училищ.
Меморіальна дошка учням спецшкіл на будівлі
Після війни будівля знов навернулася на мистецький шлях: кілька років тут містилася Київська консерваторія, а з 1965 року розпочався ремонт, після якого сюди вселився Інститут театрального мистецтва імені Карпенка-Карого.
Інститут театрального мистецтва імені Карпенка-Карого. Фото В. Шатіла. 1980-ті роки
Невдовзі поруч, на Львівській площі, почали зводити його новий корпус, але після Чорнобильської аварії і викликаної нею фінансової скрути роботи загальмували. Кияни ж пояснювали це тим, що перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький після Чорнобиля перестав їздити повз будівлю на свою дачу у Межигір'ї. Втім, навіть у наш час будівництво не відновилося — скоріш за все, це пов'язано з негараздами на досі не відкритій станції метро "Львівська брама", а також з тим, що для оновлення проекту, який безнадійно застарів, доведеться спочатку повністю знести велетенський довгобуд (до речі, рекордний за тривалістю, бо формально будівництво розпочалося ще 1973 року).
Закинуте будівництво корпусу Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. 2016 рік
