Довгий час ця величезна промислова споруда була архітектурною домінантою всієї Поштової площі. Глухі стіни, майже позбавлені вікон, і башточка на даху надавали всій конструкції вигляд, що віддалено нагадував феодальний замок. Сьогодні лише досвідчені екскурсоводи і дехто зі старожилів пам’ятають його справжнє призначення і назву — елеватор млина Бродського. Сучасному міському обивателю це прізвище мало що говорить, а сто років тому слава "цукрових королів" Бродських розповсюджувалася на всю імперію.
Ізраїль Бродський
Вулиця, на якій розташований елеватор млина Бродського, відома з літописних часів. Вона увічнена в славетній пам’ятці давньоруської поезії "Слово о полку Ігоревім", де головний герой "їде по Боричевому". Як це місце виглядало в княжі часи, можна лише здогадуватися. Достеменно відомо, що ще в середині ХІХ століття ділянка, на якій пізніше побудували елеватор, належала церковникам. Тут знаходилися будови, власником котрих було Переяслівське єпископство. В своїй більшості вони були представлені дерев’яними складами, що здавалися в оренду для зберігання товарів, вивантажених з річних кораблів.
Сусідня ділянка, що в майбутньому і визначила розвиток всього кварталу, належала купцеві Глезеру. Цей підприємець разом з компаньйонами звернувся до начальника краю генерал-губернатора Васильчикова з проханням спорудити на Подолі паровий млин. При цьому підприємці виказували нав’язливе прохання надати їм монопольне право на утримання такого млина. Мотивували тим, що хліб був в дефіциті, тому державі, а також простим людям від цього буде одна лише користь. Влада благословила будівництво млина, але прохання про монополію було відхилено. Щоправда, Васильчиков відгородив Глейзера від чиновницького тиску на підприємство і посприяв доставці до міста необхідних деталей, виготовлених за кордоном.
Невдовзі коло млина виріс цілий комплекс допоміжних споруд різного призначення. Тут були склади, ангар з паровою машиною, приміщення для коваля і багато іншого. Але щойно підприємство врешті почало набирати оберти, основний гравець, купець 1-ї гільдії Глезер раптово помер. Родичі не стали продовжувати його бізнес, а просто продали підприємство. Змінивши ще одного власника, в 1870 році млин перейшов у володіння Ізраїля Бродського, який заробив величезний капітал на цукрових промислах. Бродський мав інтереси в багатьох сферах бізнесу, тож вкладення в млин було цілком логічним.
Пізніше млин перейшов у користування Лазарю, сину Ізраїля Бродського. При ньому підприємство досягло піку свого розквіту. Лазарь Ізраїлевич викупив всю сусідню територію, в тому числі й згадану ділянку, що належав церкві. В 1888 році він збудував великий цех, який виходив фасадом на Набережно-Хрещатицьку вулицю. Замість традиційних жорен на млині Бродського застосовувалися спеціальні валки. Також велика увага приділялася попередній обробці зерна за допомогою ультрасучасних на той час машин.
Забудова млину з елеватором. Листівка початку ХХ століття
Руйнівна пожежа 1891 року надовго зупинила роботу на млині. Знову запрацювало підприємство лише чотири роки потому, і об’єми виробництва навіть виросли. Були споруджені нові будівлі, серед них і велике механізоване зерносховище. Незабаром млин, що став основною виробничою базою акціонерного товариства "Лазар Бродський", увійшов до числа найбільших в Російській імперії підприємств такого роду.
Але млин нібито переслідував злий рок. Вже в 1906 році нова пожежа, набагато сильніша попередньої, знищила всі будівлі. Вогонь перекинувся на сусідні споруди, було пошкоджено навіть поштову станцію. Лише мужність і самовіддана робота київських пожежних змогли зупинити лихо. Але цього разу передбачливий власник обійшовся без фінансових збитків — підприємство було застраховане, тому вдалося отримати компенсацію. В 1907 році склали проект нового елеватора, в будівництві якого взяв участь відомий архітектор Володимир Безсмертний, автор цілого ряду знакових київських будівель. Новий семиповерховий елеватор з елементами модерну став найвищою будівлею в цьому кварталі, його можна було побачити за декілька кілометрів.
Бланк контори Товариства Київського парового борошномельного млина Лазаря Бродського. 1907 рік
Поруч з елеватором було зведено потужну дизельну електростанцію. Деякий час на млині Бродського працював Лазар Каганович, майбутній одіозний сталінський нарком. Молодий та палкий революціонер почав підбурювати робітників до бунту та боротьби за свої права. Але незабаром був просто звільнений з роботи тезкою-хазяїном Лазарем Бродським. По закінченню громадянської війни млин Бродського згорів утретє. Більшість будівель сильно постраждали, хоча вціліли, але підприємство свої функції так і не відновило.
Залишки млина Бродського на Набережно-Хрещатицькій вулиці. Листівка 1920-х років
Вже після Другої світової війни в будівлях млина оселилися робітники одного з київських заводів, а в 1970-ті колишній елеватор був відданий під книгосховище Бібліотеки імені КПРС. У наш час воно слугує тим самим потребам, тільки бібліотека змінила назву — нині це Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого. Крім того, зовнішня стіна будівлі і в радянські часи і зараз використовується як величезний стенд для зовнішньої реклами.
Пропагандистський плакат на стіні колишнього елеватора на Поштовій площі. 1981 рік
А от електростанції пощастило менше. Пам’ятник промислової архітектури вже в ХХІ столітті був зруйнований, а на його місці побудували корпус гігантського готелю, що перевищив за висотою елеватор Бродського. Зараз колишня архітектурна домінанта Поштової площі, остання, що вціліла, будівля одного з колись успішних підприємств міста скромно тулиться за багатоповерховою новобудовою.
