Київський військовий госпіталь

 Першим військовим шпиталем Києва фактично була лікарня при Києво-Печерській лаврі, саме сюди направляли на лікування поранених воїнів. У 1629 році на Печерську було збудовано церкву св. Пантелеймона, при якій також існувала лікарня для військових. Декілька десятиліть тому було знайдено дзвін цієї церкви, зараз він зберігається в музеї "Київська фортеця".

Сучасний макет госпіталю

 Лише в червні 1755 року, саме напередодні Семирічної війни, у майбутній столиці України з'явився спеціалізований шпиталь на 50 ліжок, який розташовувався у декількох дерев'яних будівлях. Його було засновано за указом Сенату медичної канцелярії Російської імперії. Згідно цього ж розпорядження до Києва планували перевести аптеку з міста Лубни і "завести" тут сад лікарняних рослин для потреб нового лікувального закладу. Шпитальний комплекс зайняв верхівку високого пагорбу, що підноситься над долинами річки Либідь та Кловського струмка. До нього вела вузенька вуличка, яка пізніше отримала назву Госпітальної. Зовсім невпорядкована, вона мало чим відрізнялася від сусідньої Собачої стежки, що мала лиху славу. Спочатку шпиталь складався з трьох відділень — "полостного, лихорадочного и ломотного" (назви відповідають рівню медицини того часу, коли ще не були сформовані клінічні спеціальності). Пізніше з'явилося й літнє відділення. Сьогодні в місцевості на захід від території госпіталю існує Літня вулиця, можливо, як нагадування про сезонний шпиталь. 1792 року Київський військовий госпіталь було перетворено на постійний госпіталь III класу.

Охоронна табличка об'єктів Києво-Печерської фортеці

 На початку ХІХ століття поруч з госпітальними корпусами з'явилася садиба київського губернатора Павла Черепанова. Вірогідно, саме тому пагорб, де був шпиталь, почали називати Черепановою горою. Лікарняний заклад продовжував розширюватися і під час війни 1812 року — за деякими даними він міг приймати вже до 2000 пацієнтів. Із початком будівництва Нової Печерської фортеці в районі Черепанової гори розгорнулися масштабні роботи зі створення автономного укріплення, що одночасно виконувало функції шпиталю. Тоді насипали потужні земляні вали, викопали рови, на дні яких побудували капоніри — невеликі форти з товстими стінами, звідки можна було прострілювати рови на випадок, якщо ворог прорветься і опиниться в недосяжності для обстрілів з головних позицій на валах. Основні роботи проходили у 1830–1840-х роках. Так було зведене потужне Госпітальне укріплення з одним з найкращих в імперії військових шпиталів.

 Мабуть, найвідомішою частиною Госпітального укріплення є північна напівбашта з величезним плац-парадом перед нею. Зараз у більшості її приміщень розташовано кабінети поліклініки Головного військового клінічного госпіталю, а частину з правого боку займає адміністрація музею "Київська фортеця".

Північна напівбашта і плац-парад перед нею

 Але повернемося до історії саме шпиталю. Потрібно відмітити, що він став відомим багатьма інноваціями. Так, вперше в вітчизняній практиці сюди запросили працювати 12 сестер-жалібниць для догляду за хворими. З 1849 року в шпиталі стали проходити практику студенти медичного факультету Університету св. Володимира. Саме тут з 1870 року діяла військово-фельдшерська школа, де в різний час навчалися знаний історик церкви і громадський діяч Іван Огієнко (митрополит Іларіон), український радянський письменник-сатирик Остап Вишня, майбутній червоний комдив Микола Щорс, уславлений оперний співак Михайло Донець та інші відомі люди.

 Стрімкий розвиток військової справи призвів до того, що Госпітальне укріплення Нової Печерської фортеці дуже швидко виявилося абсолютно беззахисним перед новою далекобійною нарізною артилерією. Розрахунки показали: якщо ворог захопить Байкову гору, споруди Госпітального укріплення за декілька годин перетворяться на купу цегли. При цьому атакуючі будуть практично невразливими. На щастя, в жодних бойових діях Госпітальному укріпленню, як і всій Київській фортеці, брати участь не довелося.

 Поступово частину укріплень вивели з експлуатації і пристосували для різноманітних невійськових потреб. Один з капонірів, який через особливості архітектури отримав назву Косий капонір, з 1865 року перетворили на політичну в'язницю. Тут під вартою утримували незгодних із владою. У 1907 році за вироком військового суду біля стін Косого капоніру розстріляли солдат-учасників революційного повстання 4 червня 1907 року. Сюди ж перед стратою був привезений Дмитро Богров — вбивця прем'єр-міністра Російської імперії Петра Столипіна. Через суворі умови утримання Косий капонір отримав назву Київського Шліссельбурга.

Медперсонал та поранені в палаті госпіталю. 1916 рік

 У розпал Першої світової війни Київський госпіталь став одним з найважливіших тилових вузлів. Поранених було так багато, що довелось навіть побудувати спеціальну залізничну гілку для зручності їх транспортування до медичного закладу.

 Після встановлення радянської влади госпіталь продовжив виконання своїх функцій. При цьому частину приміщень пристосували під житло для співробітників, а в Київському Шліссельбурзі у 1930 році зробили музей, де демонстрували жахи утримання політв'язнів за царату. В роки Другої світової війни під час нацистської окупації музей було закрито і тільки наприкінці 1960-х років він відновив свою діяльність.

 Сьогодні територія колишнього Госпітального укріплення розділена на два фрагменти. Більша, південна, частина колишнього укріплення фортеці використовується за прямим призначенням. Нині це Національний військово-медичний клінічний центр "Головний військовий клінічний госпіталь Міністерства оборони України". Зараз тут лікуються військові Київського гарнізону і учасники АТО. В одному з корпусів, який розташований поблизу південної брами, розгорнута музейна експозиція, присвячена історії закладу.

Косий капонір

 Північна частина території входить до складу історико-архітектурного пам'ятника-музея "Київська фортеця". Тут можна побачити карти, на яких відображена багатовікова еволюція київських укріплень, піднятися на вали і підійти до старовинних гармат. У Косому капонірі зберегли частину старих експонатів, але піддали їх переосмисленню — нині це "Музей історії використання споруд Київської фортеці".