Будинок Трубецьких

 Цей скромний за сьогоднішніми мірками будиночок, що стоїть на початку вулиці Володимирської за величезним корпусом школи № 25, не входить до пантеону найвідоміших знакових об'єктів Києва. Але, тим не менш, він є унікальним, особливо якщо враховувати не тільки саму будівлю, але й місце, на якому вона розташована. Тисячу років тому це була територія княжого Дитинця — самого серця Старого Києва. Більшість дослідників-київознавців схильні вважати, що саме тут знаходився літописний Бабин Торжок. Говорячи про будівлю, обов’язково слід зазначити, що це рідкісний зразок дерев'яної забудови Києва, яка збереглася з середини ХІХ століття.

 Попередником особняка Трубецьких була інша будівля, а цей дім з'явився у 1820-ті роки і перебудований наприкінці 1860-х. Деякі дані вказують на те, що первісно будівлю зводили, говорячи сучасною мовою, за типовим проектом, розробленим першим міським архітектором Андрієм Меленським. Наскільки це правда, невідомо, але будинок мало чим відрізнялася від домів заможних киян того часу. За планом будівля утворює прямокутник, має два поверхи і виходить на червону лінію Володимирської вулиці. Цоколь вкритий цеглою, стіни потиньковані. Характерною рисою будівлі є мезонін — надбудова над середньою частиною житлового будинку.

Садиба Олександра Анненкова навпроти Десятинної церкви. Середина ХІХ століття

 Первісно територія садиби була набагато більшою і досягала площі, де збігаються сучасні Володимирська і Десятинна вулиці та Андріївський узвіз. Всю цю ділянку придбав на самому початку 1820-х років відставний поручик Олександр Семенович Анненков, він же й збудував дім. Історія появи в Києві "відставного поручика" дещо таємнича. За однією з версій, його переїзду до Києва передував скандал у Курську через жорстоке ставлення Анненкова до своїх кріпаків. Після чого він, чи то з власної волі, чи то за наполегливою "порадою зверху", змушений був змінити місце проживання. Садиба, яку він придбав, знаходилася в безпосередній близькості від місця розташування стародавньої Десятинної церкви. І, як набагато пізніше написав історик Микола Закревський, поручик перейнявся станом залишків святині, а її "ветхість та убогість… викликали в Анненкова почуття жалю, і великодушний шанувальник священної старовини вирішив у власний спосіб поновити Руську першопрестольну Десятинну церкву". У січні 1822 року митрополитом Київським і Галицьким став Євгеній Болховітінов, при якому розпочалися розкопки та дослідження фундаментів стародавньої Десятинної церкви. Анненков познайомився з митрополитом і археологом-аматором Кондратієм Андрійовичем Лохвицьким, "що прийняв на себе працю виконавця" під час археологічних пошуків. Згодом на місці розкопок коштом Олександра Анненкова збудували нову Десятинну церкву в російсько-візантійському стилі. Киянам ця церква стала не до вподоби, але благодійник потрапив до найвищих кіл суспільства і став відомим першим особам держави.

Десятинна церква. 1880-ті роки

 Ймовірно, участь в розкопках Десятинної церкви послугувала стимулом для початку розкопок Анненкова на території власної садиби. Тим більш, що з 1835 року він став членом Тимчасового комітету з дослідження старовини Києва. В той же рік при Університеті св. Володимира було засновано Музей старовини. Цей музей, до речі, взагалі перший подібний культурно-науковий заклад в місті, очолив колега Анненкова по попередніх розкопках — Кондратій Лохвицький. Саме сюди Анненков передавав знахідки зі своєї садиби для поповнення фондів. Поручик заслужив величезну повагу і визнання, в 1841 році його було нагороджено Орденом св. Володимира. І лише за кілька десятиліть з’ясувалося, що був він… звичайним мародером. До Музею потрапляв дріб'язок, а найцінніші речі авантюрист відвозив до свого маєтку в Полтавській губернії, а потім здавав у переплавку, позбавивши таким чином нащадків безцінного історичного спадку. Закінчив він погано — помер у в’язниці, куди потрапив по звинуваченню у виготовленні фальшивих асигнацій.

 Після Анненкова садиба з усіма будівлями перейшла у володіння надвірного радника Боніфатія Климовича. Він був власником протягом приблизно десяти років, а потім перепродав її представникам відомої династії Трубецьких. Існує міф, що в будинку мешкав після повернення з сибірського заслання сам Сергій Петрович Трубецькой — декабрист, один з організаторів Північного товариства. Це не відповідає дійсності. Сергій Трубецькой і справді недовго проживав у Києві разом з донькою і зятем Миколою Ребіндером, котрий протягом двох років був попечителем Київського учбового округу. А садиба за сучасною адресою Володимирська, 3 з 1867 року належала Єлизаветі Іванівні Трубецькій, дружині Петра Олександровича Трубецького, який доводився декабристу племінником. Подружжя перебудувало придбаний дім, після чого, мабуть, він і набув вигляду, близького до сучасного.

"Проект на перетворення фасаду" на замовлення Є. Трубецької

 За деякими даними, Трубецькі на першому етапі перешкоджали проведенню на території своєї садиби всякого роду розкопок, до яких закликали археологи. Але з часом власник сам захопився історією і отримав від влади офіційний дозвіл на розкопки. За деякий час доля звела його з археологом Турвонтом Кібальчичем. Цей пристрасний шанувальник старовини всі власні капітали вкладав у своє захоплення, але при цьому хотів ділитися радістю від знахідок з іншими, тому мріяв створити музей. Первісно він відкрив експозицію для публічного огляду в своїй садибі Раймістечко на Дорогожичах. Тут було представлено біля 3000 предметів, але, ймовірно, через віддаленість цього місця від центру Києва бажаючих відвідати музей було небагато. В 1878 році колекція з благословення Трубецьких переїхала в їх будинок на Володимирській.

Будинок Трубецьких. 1920-ті роки

 Садиба належала родичам декабриста до самого Жовтневого перевороту, а в роки військового лихоліття на її теренах оселилися безхатченки. Пізніше будівля була націоналізована і використовувалася для різноманітних потреб. У 1970-ті старовинний будинок реставрували. Після робіт з відновлення тут був розміщений відділ археології Києва Інституту археології Національної академії наук України.

Залишки ротонди, знайдені при розкопках 1975–1976 років

 Завдяки розміщенню на старовинній київській території, доля колишньої садиби Трубецьких — слугувати постійним джерелом цікавих археологічних знахідок. Ще в 1882 році археологи виявили в садибі залишки незвичайної кам’яної будівлі, складеної з плінфи (тонкої обпаленої цегли), і знайшли там багато предметів "великокняжої доби". Але наступні розкопки — кінця ХІХ століття, 20-х і 30-х років ХХ століття — не призвели до успіху: споруду знайти не вдалося. І лише експедиція 1975–1976 років зробила сенсаційну знахідку, розкопав і дослідив круглу в плані будівлю — ротонду. Її стіни, що збереглися, завширшки 1,6 метри, а їх висота — 0,5–0,8 метрів. Зовнішній діаметр ротонди дорівнює 20 метрам. Історики припускають, що ця громадська споруда була княжою палатою, де приймали іноземних послів. У наш час ротонда частково розташована під будинком по Володимирській, 3, а та її частина, що виходить за територію садиби, позначена у дворі цеглою.