Казенні палати, створені 1775 року, тривалий час були головними фінансовими осередками імперії, але згодом їхня роль почала зменшуватися. На початку XX століття Палати займалися лише перевіркою діяльності скарбниць (губернських та повітових), наглядали за державними підрядами та поставками, а також складали реєстри платників податків. Менше з тим, навіть така діяльність потребувала великого штату. Тому на початку 1910-х років для київської Палати та інших губернських фінансових установ, що вже ледь вміщувалися у Присутствених місцях (на Володимирській, 15) вирішили звести окрему велику будівлю на Сінній площі. Там була вільна ділянка, що належала місту.
Олександр Кобелєв
Архітектор Олександр Кобелєв 1912 року склав проект триповерхового будинку з великими підвалами для зберігання цінностей губернської скарбниці. На першому поверсі розміщувалася контора скарбниці, на другому власне Казенна палата (зокрема, кабінет віце-керуючого Луки Рудченка, брата українського класика Панаса Мирного), на третьому — канцелярії податних інспекторів. Сама ж розкішна будівля у барокових формах не мала нічого спільного з сучасною. Від пишного фасаду з декоративними башточками, криволінійним фронтоном та ліпниною лишився тільки невеликий фрагмент першого поверху праворуч від центрального входу.
Військовий шпиталь в будівлі Казенної палати. 1915 рік
Будівництво, яким керував архітектор Володимир Безсмертний, завершилося 1914 року. Тоді ж почалася Перша світова війна, і фінансові установи одразу мусили ділити приміщення з військовим шпиталем. З початку 1920-х років тут працювали радянські податківці — фінінспектори, але вже 1929 року будівлю переобладнали під поліграфічну фабрику з довжелезною назвою "Шоста друкарня Управління поліграфічними підприємствами Державного видавничого об'єднання України". Саме в цей час було надбудовано четвертий поверх і знищено усі прикраси фасаду. Пізніше, коли Київ став столицею, друкарню передали Партійному видавництву ЦК КП(б)У.
Шоста друкарня. 1932 рік
Під час Другої світової війни будівлю зруйнувала пожежа, але після звільнення Києва її визнали такою, що можна відбудувати. Кошти на відновлення надав трест "Укрвугілля", який 1949 року розмістив у будинку профільний гірничий технікум — за кілька років це вже був найбільший середній освітній заклад в усьому СРСР.
Вигляд будівлі після Другої світової війни. 1944 рік
1957 року технікум перепрофілювали на будівельний. У цій іпостасі його закінчували багаторічний голова Київської держадміністрації Олександр Омельченко та знаменитий український актор Борислав Брондуков. До речі, Брондуков до початку акторської кар'єри справді працював деякий час виконробом на будівництві, а коли прийшов подавати документи до Театрального інституту, їх ледве прийняли, зауваживши: "Вам з такою зовнішністю не в актори треба йти, а у виконроби!"
Будівельний технікум. 1959 рік
На початку 1960-х років будівельний технікум звідси перевели, натомість будівлю зайняв електромеханічний технікум, який невдовзі став технікумом радіоелектроніки. Серед його випускників — колишній міністр оборони України Валерій Шмаров та відомий спортивний коментатор Валентин Щербачов. Керівництво технікуму намагалося забудувати напівкругле внутрішнє подвір'я, влаштоване ще Кобелєвим. На щастя, вчасно виявилося, що освітлення та вентиляція усієї будівлі можливі тільки через вікна, що виходять на це подвір'я. З 2003 року технікум називається Коледжем інформаційних систем та технологій та є філією Національного економічного університету імені Вадима Гетьмана. У будівлі — тепер так званому сьомому корпусі КНЕУ — вміщується не тільки коледж, а й факультет тієї ж назви, а також видавництво КНЕУ, розташоване на першому поверсі.
