Об'єкт із жартівливою назвою "літаюча тарілка" широко відомий у місті, і кожний киянин залюбки показує його гостям. Таку назву гострі на язик містяни надали конференц-залу Київського інституту науково-технічної експертизи та інформації за оригінальність архітектури і схожість з невпізнаним космічним об'єктом. А "батько" споруди, архітектор Флоріан Юрьєв свого часу за нестандартний підхід до архітектури будівництва отримав нагороду "За новаторство в архітектурі". Взагалі ця всебічно обдарована людина заслуговує на окрему розповідь. Він не тільки архітектор, який брав участь у багатьох проектах, зокрема, в проектуванні житлового масиву Нивки, а ще й фаховий мистецтвознавець, художник, поет, композитор. До того ж Флоріан Юр'єв займається виготовленням скрипкових музичних інструментів і є автором герба Києва зразка 1995 року.
Флоріан Юр'єв. Фото Я. Веренка
За словами самого автора незвичайної споруди, ця будівля називається "Світлозал". Тут за допомогою поєднання всередині простору, музики та світла досягається максимальна гармонія. Цьому сприяє й обтічність форм самої будівлі. У часи сірості, буденності та одноманітності в архітектурі Юр'єву вдалося створити справжній шедевр, який займає достойне місце в архітектурній спадщині так званого радянського модернізму. Автор зазначав, що обрати таку незвичну форму споруди йому довелося ще й через брак вільного місця для будівництва.
Фрагмент комплексу. 1970-ті роки
Сто років тому місце майбутньої "літаючої тарілки" фактично знаходилося за межами Києва. Тут починалася ріка Либідь, за якою було село-передмістя Демієвка. На Либідській площі, приблизно на місці сучасного комплексу інституту, тоді містилася кінцева трамваю, маршрут якого вів до центру міста. В подальшому, під час доби індустріалізації, на площі почали з'являтися великі підприємства. З часом брудний майданчик на околиці перетворився на охайну й упорядковану площу. В її центрі у 1967 році встановили пам'ятник чекістам (демонтований у 2016 році згідно постанови про декомунізацію), а площу назвали на ім'я сумно відомого головного радянського чекіста Фелікса Дзержинського.
Либідська площа. Початок ХХ століття
Архітектурною домінантою площі став 16-поверховий корпус НДІ технічної інформації і техніко-економічних досліджень Держплану УРСР заввишки 60 метрів, зведення якого закінчили в 1972 році. Загалом вся композиція складається з трьох об'ємів. Перший — висотний корпус, де містилися кабінети, галузеві лабораторії інституту та довідково-інформаційний фонд, другий — кінолекційний зал — саме той, який кияни прозвали "літаючою тарілкою", і третій — видовжена двоповерхова споруда науково-технічної бібліотеки з чотирма читальними залами та книгосховищем на один мільйон одиниць зберігання. Вся ця гігантська композиція повинна була символізувати невпинний поступ науково-технічної революції. Автором оригінального архітектурного рішення комплексу і став Флоріан Юр'єв у співавторстві з архітектором А. Новиковим, а будівельні роботи виконав трест "Київміськбуд-4".
Український науково-дослідний інститут науково-технічної інформації і техніко-економічних досліджень Держплану УРСР був створений ще в 1958 році. В подальшому цей науковий заклад неодноразово реформувався і тільки на початку 1970-х років отримав величезні власні приміщення на площі, яка зараз має назву Либідська. До речі, комплекс збудували впритул до київського холодокомбінату № 2, де в той час якраз почали виготовляти фірмове морозиво-ескімо "Хрещатик", що прийшлося до вподоби декільком поколінням мешканців української столиці.
Тролейбус — наступник деміївського трамваю на площі Дзержинського. Кінець 1970-х років
Що ж стосується творіння Флоріана Юр'єва, то, за словами автора, він домагався реалізації свого проекту близько двадцяти років. Справа в тому, що в ті часи вся стилістика архітектури дуже суворо контролювалася партійною верхівкою. Зрозуміло, що за часів хрущовської боротьби з надмірностями у 1960-ті роки про існування подібних будівель не могло йти і мови. Але талановитий архітектор наполягав на своєму і зрештою зумів реалізувати власну архітектурну мрію. "Літаюча тарілка" — кінолекційний зал, що вміщував одночасно 519 глядачів — одразу сподобалася киянам. Щодо адміністративної будівлі, яка з'явилася в тандемі з "тарілкою", то там все було навпаки. Її звели за так званим кубинським проектом, всередині споруди завжди гуляли вітри, й температура у приміщеннях взимку була вельми некомфортна — працівникам доводилося сидіти в кабінетах у теплих пальтах і куртках.
Вид площі Дзержинського з висоти пташиного льоту. 1980-ті роки
Протягом півтора десятиліть ХХІ століття кількість співробітників інституту постійно скорочувалась, а останніми роками тут працювало лише близько 100 співробітників, які здебільшого займалися систематизуванням наукової інформації, в першу чергу, дисертацій. Щодо самої "тарілки", то через брак коштів її відімкнули від опалення, а це за декілька років перетворило будівлю на аварійну. Після руйнування комплексу холодокомбінату, на місці якого планують звести величезний торгівельно-розважальний центр, "тарілка" також опинилася під загрозою знищення. Громадські активісти почали бити на сполох, вимагаючи зберегти для нащадків цей шедевр радянського модернізму. Наразі планується переформатувати будівлю під об’єкт комерційного призначення.
