Київ завжди славився своїми меценатами. Одним з найбільш відомих імен, що вписано у скрижалі міської історії, безсумнівно, є ім'я цукропромисловця-мільйонера Николи Артемійовича Терещенка. Саме з його ініціативи була збудована лікарня для бідняків. В подальшому вона перетворилася на Національну дитячу спеціалізовану лікарню "ОХМАТДИТ" (скорочення від "охорона материнства та дитинства").
Никола Терещенко був власником багатьох заводів і вирізнявся глобальним мисленням. Щедрий жертводавець, коштом якого започаткована діяльність багатьох суспільно-важливих інституцій, завжди розумів важливість вирішення соціальних проблем міста. Він добре уявляв усі вади тодішньої мало розвинутої системи охорони здоров'я і знав масштаби величезного травматизму на виробництві. Отже, для нього як для великого підприємця була очевидною необхідність створення в Києві безкоштовної лікарні для самих бідних верств населення.
Никола Терещенко
У 1890 році Терещенко ініціював створення такого лікувального закладу і виділив на це 74 тисяч рублів. Згодом до доброї справи долучилися ще два меценати — відомі у місті купці Микола Попов та Михайло Дегтерьов. Вони внесли на будівництво майбутньої лікарні по 25 тисяч рублів. 7 лютого 1891 року депутати міської думи своїм рішенням виділили ділянку землі по Кадетському шосе (на сучасній вулиці В'ячеслава Чорновола) між передмістям Шулявка та міськими казармами. Розробку проекту лікарні на 50 ліжок доручили відомому архітектору Володимиру Ніколаєву. Це було дуже символічним — один з кращих будівничих міста працював на благо простих людей.
Генерал-губернатор Олексій Ігнатьєв
Одночасно з рішенням про надання землі дума розпочала процедуру присвоєння трьом благодійникам звання почесних громадян міста Києва. Але не очікувано з'ясувалося, що депутати перевищили свої повноваження у першому рішенні, оскільки відвели ділянку під будівництво на території, яка розташовувалася за кордонами міста. Отже будувати там було неможливо. І тут склалося своєрідне замкнене коло. Генерал-губернатор Олексій Ігнатьєв наголосив, що нагородження філантропів почесним званням є передчасним, поки територія майбутньої лікарні не включена до меж Києва і від них не отримані гроші. А жертводавці погоджувалися розпочати роботи тільки тоді, коли адміністративні питання будуть узгоджені. Невдовзі рішення буле знайдено, і протягом 1892 року всі формальності з землею були залагоджені. Міська влада визначила керівника проекту та підрядника, а 12 листопада 1892 року заступник міністра внутрішніх справ своїм листом офіційно підтвердив надання звання почесного громадянина міста Києва для всіх трьох шанованих благодійників. Це було цілком справедливо, оскільки їх меценатські внески у різні київські проекти на той час вже були дуже великими, тож участь у будівництві лікарні для чорноробів стала просто приводом для киян висловили вдячність доброчинцям за весь їх внесок у розвиток міста.
Під час будівництва до благодійної естафети один за одним стали підключатися інші заможні кияни. На прохання Николи Терещенка збір коштів очолив професор Київського університету св. Володимира видатний лікар Євген Афанасьєв, який також зробив свій особистий грошовий внесок.
Амбулаторія лікарні для чорноробів. Кінець ХІХ століття
Першим взимку 1894 року відкрив двері двоповерховий цегляний корпус на 50 пацієнтів. Неподалік від нього розташувався дерев'яний адміністративний будинок, їдальня та невеличка капличка для духовних потреб. Впродовж того як поступали нові кошти від благодійників, будівництво розширювалося. А коли лікарня запрацювала на повну потужністю, її, як і раніше, продовжували утримувати філантропи. Никола Терещенко протягом 1890-х років витратив на лікарню 25 тисяч рублів, плюс 12 тисяч виділив на щорічне постійне фінансування закладу. За перший рік роботи тут отримало допомогу понад півтисячі бідних киян та мешканців околиць. Надавалися безкоштовні ліки, їжа. Існувала бібліотека. Окрім цього, найбідніші після лікувального курсу могли на перший час навіть розраховувати на невелику грошову допомогу. Після смерті купця Дегтерьова за його заповітом частина коштів пішла на утримання лікарні. Керівництво лікарнею та розподіл коштів здійснював спеціальний комітет з опіки.
Чоловий фасад головної споруди лікарні чорноробів. Початок ХХ століття
Після повалення царату, крім терапевтичного відділення, в лікарні розташували пологовий будинок, жіночу консультацію і дитячий туберкульозний диспансер. У 1927 року влада прийняла рішення про створення на базі колишньої лікарні для чорноробів інституту "ОХМАТДИТ" — медичного закладу, який поєднав розрізнені установи охорони материнства та дитинства. За радянських часів тут працювало багато видатних лікарів. У 1933 році інститут очолював професор Петро Буйко. Під час Другої світової війни на окупованій території він лікував учасників спротиву нацистам і допомагав багатьом молодим людям уникнути відправки до Німеччини на примусові роботи. Був викритий поліцаями і страчений 1943 року. На честь видатного лікаря названо вулицю у Голосієвському районі Києва.
Пам'ятник Николі Терещенку на території лікарні "ОХМАТДИТ". 2011 рік
Що ж стосується увічнення пам'яті першого мецената лікарні, то за ініціативою київських медиків на території "ОХМАТДИТ" зроблений невеликий сквер, де на постаменті встановлено бронзову скульптуру Николи Терещенка. Пам’ятник роботи скульптора Олександра Михайлицького відкрили у липні 2009 року.
