Кінотеатр "Екран", сьогодні закинутий і напівзруйнований, вважається найстарішим у столиці України. Він розташований прямо біля виходу зі станції метро "Житомирська". Колись цей терен відносився до дачного передмістя Святошин і фактично знаходився за межами міста. На рубежі ХІХ–ХХ століть навколо Києва почали масово з'являтися дачні селища-сателіти, де купляли або винаймали дачі представники середнього класу. Так, обабіч старовинного Житомирського шляху, в сосновому лісі виник дачний Святошин. Селище розпланували на сітку з паралельних та поперечних вулиць-ліній, останні називалися просіками. На місці перетину сучасного проспекту Перемоги та 3-ї просіки (нині вулиця Федора Кричевського) розташовувався базарний майдан. Тут були зосереджені основні торгівельні заклади, окрім цього селяни з околиць, перш за все с села Біличи, привозили сюди на продаж свіжу городину.
Базарна площа у Святошині. Листівка початку ХХ століття
Саме на цьому жвавому, зручному з комерційної точки зору місці підприємливий чоловік на прізвище Штейн у 1911 році вирішив відкрити у пристосованому приміщенні популярний на той час ''ілюзіон'' — кінематограф. Новинка одразу сподобалася місцевим мешканцям, але вона приваблювала й хлопців з навколишніх сіл, що провокувало постійні сварки та навіть бійки. Окрім цього, обладнання для показу фільмів у ''сінематографі'' було дуже гучним і заважало відпочинку мешканців навколишніх будинків. Вони домоглися того, щоб кінотеатр Штейна був переведений в селище Біличи. Ще й зараз там на вулиці Сосновій можна знайти рештки цієї споруди, яка тривалий час, впродовж майже до сьогодення, діяла під назвою "Молодіжний".
Але історія кінотеатру Штейна у Святошині теж не закінчилася одразу. У 1930-ті роки після націоналізації усього майна тут було знову відкрито кінотеатр на 100 посадкових місць. Його назвали на честь свята міжнародної солідарності трудящих кінотеатром "1 Травня". За непідтвердженою інформацією в роки нацистської окупації в ньому розташовувалися стайні вояків Вермахту. Можливо, саме через це місцеві мешканці й досі іронічно російською мовою називають кінотеатр ''конюшнею''?
Будівлі поруч із кінотеатром, знесені на початку 1980-х років. Фото В. Галайби. 1981 рік
Як би там не було, але за деякий час після Другої світової війни кінотеатр відновив роботу і знову став осередком культури. У 1978 році він отримав назву "Екран". На кінопокази й "мультики" сюди ходили дітлахи з сусідніх шкіл та інтернатів, а також дорослі місцеві мешканці. Нове тисячоліття колишній культурний заклад зустрів з морально та фізично застарілою базою. Навіть опалення тут було пічне й позаду розташовувалася кочегарка.
Занедбаний кінотеатр. 2010 рік
У 2010 році влітку в кінотеатрі "Екран" на останньому сеансі показали фільм "Білий Бім Чорне вухо", на який прийшло всього дві людини. Далі під приводом ремонту його закрили, а всю апаратуру винесли у невідомому напрямку. Потім якісь ділки тривалий час заробляли, використовуючи будівлю як платний туалет. У 2019 році будинок колишнього кінотеатру майже вщент вигорів, і скоріш за все, пожежа не була випадковою.
Оголошення про закриття кінотеатру на ремонт
Сьогодні ентузіасти-романтики марять про київський музей кінематографу і хотіли б розмістити його у найстарішому кінотеатру міста. А забудовники мріють про те, як би швидше знести стару споруду й звести на цьому місці черговий хмарочос. Адже, як виявилося, рішення про знесення було прийнято ще 2004 року.
Зал кінотеатру невдовзі після закриття
