Будинок Кочубея

Якщо й вціліла в Батурині якась споруда періоду відомої автентичної Батуринської фортеці, то це будівля, яка сьогодні являє собою Будинок-музей Генерального судді В. Кочубея. Зведений він був у середині ХVІІ століття, при правлінні гетьмана Д. Многогрішного. Одноповерховий будинок з 1700 року був заселений сім'єю Кочубеїв, і тут неодмінно варто побувати, якщо ви вирішили відвідати Батурин. Це будинок, у якому творилася історія (причому не завжди приємна для спогадів, місцями досить страшна). І ця ж споруда пов'язана з історією великого кохання. Але про все за порядком.

Велика культурна та історична цінність у Батурині: будинок Кочубея

Дуже симпатичний і презентабельний, особливо на ті далекі часи, будинок розташувався в обіймах розкішного парку. Ця споруда не просто якийсь там будинок. Це певний символ, що розповідає про історію становлення, розвиток і навіть знищення Батурина. Він являв собою головну резиденцію українських керівників і ватажків епохи Гетьманщини. Власне, батуринський гетьман Д. Многогрішний і став ініціатором зведення Будинку генерального суду (принаймні, йому цю справу приписують). Захоплююча унікальна історія прославляє це приміщення на всю країну, воно єдине збереглося у своєму практично початковому вигляді, ще з періоду великих гетьманів, вистояло в період жорстокого знищення в 1708 році.

Побутує легенда, що в кінці ХVІІ століття будинок був безпосередньо пов'язаний з Генеральним воєнним судом – роботою вищого судового органу Лівобережної України. І як не дивно, становлення судової системи саме в той період, коли формувалося козацтво (як стан). Суд був вищою інстанцією, вирішував особливо важливі справи. Там розглядались апеляції на рішення судів нижчого рівня. І тут варто звернутися до двокамерного підвалу. Видовище, звісно, доволі моторошне. У цьому місці, за легендою, був хід, що вів безпосередньо до Батуринської фортеці. Сюди приводили підсудних, тут була розташована слідча кімната, а також камера ув'язнення.

Незадовго до знищення (а точніше, в 1700 році) Василя Кочубея обрали Генеральним суддею. Функціональне призначення будинку з його приходом дещо змінилося, він перейшов до особистої власності; сюди ж переїжджає його, досить велика, сім'я. Неподалік зводиться будинкова дерев'яна церква, священне місце – Введення Богородиці. Тут був дубовий іконостас з позолотою. На території розкішної природної діброви з'являється не менш розкішний парк (який, до речі, чудово виглядає в будь-яку пору року), і його площа складає біля 500 га! Головна прикраса – дуже живописний ставок, створений у руслі Чорної річки (колись повноводої), звичайно, самим В. Кочубеєм.

У період гетьманування К. Розумовського весь парк і споруди були викуплені в Кочубеїв: Кирило Григорович полюбляв тут відпочивати в миротворчому оточенні природи. Церкву він переніс у сусіднє село Матіївку, де з церкви Введення Богородиці її пересвятили на честь Іоанна Богослова. Це було в 1787 році. А от після смерті Розумовського цей будинок, як і парк, знову повертається у власність сім'ї Кочубеїв. Але вже там ніхто не живе, будинок використовують як заміську резиденцію, підтримуючи її в належному стані, приїжджаючи сюди на літо. Тут утримували сторожа. Ну а в 1917 році сім'я Кочубеїв переїхала за кордон, тому будинок пустував.

І трохи повернемося назад: історія кохання, яку зберігають стіни будинку Кочубеїв

Про велику міцну дружбу Кочубея та Мазепи знали всі без винятку. Але настав час, коли найближчі друзі й соратники перетворилися на заклятих ворогів. Що слугувало причиною? Думаємо, ви вже здогадуєтесь. Річ у тім, що немолодий Мазепа й зовсім юна дочка Кочубея, Мотря, були пристрасно закохані один в одного. Різниця у віці – півстоліття. Кажуть, що Мотрона була дуже гарною дівчиною, але найцінніше (для гетьмана) в ній – розвинутий не по роках розум. Сам Іван Мазепа славився як знатний жінколюб, і не звернути уваги на юну дочку близького друга просто не міг. У похилому віці гетьман зізнався, що нікого не кохав так, як Мотрю, і дівчина відповідала йому взаємністю. Адже, незважаючи на свій вік (біля 60 років) він був доволі привабливим чоловіком, навіть в очах шістнадцятирічної дівчини, у якої перше кохання щосили переважало над раціональністю й холодним розумом.

Іван Мазепа усвідомлював певну абсурдність ситуації, адже, незважаючи на почуття, умів зберігати свою свідомість тверезою. Втім, ніхто ж не знає передісторії цього кохання. Цілком можливо, що Мотрона була дуже розсудливою дівчиною і їй цікаво було б стати молодою гетьманшою. Та й самому Мазепі був би вигідний шлюб з такою дівчиною, адже в перспективі він міг би не просто зберегти дружні вузи з сім'єю Кочубеїв, а перетворити їх на сімейні, що мало сенс через імовірність досить тривожних змін. Але все ж почуття взяли верх, і він, в один зі своїх візитів до будинку Кочубеїв, попросив у свого друга руки його дочки. Батьки дівчини відкинули цей союз через велику різницю у віці та суттєве протиріччя церковним канонам (адже Мазепа був хрещеним батьком Мотрони). Так Мазепа повернувся до свого маєтку, але на цьому історія не закінчилася.

Не вміючи витримати розлуки, Мазепа доволі хитрими способами вмовляє Мотрону (через своїх слуг) втекти з ним до палацу. Але не судилося їм довго бути щасливими. Батько дівчини швидко виявив зникнення доньки й одразу здогадався, де вона. Мазепа, у свою чергу, як дуже досвідчений політик, зрозумів, чим обернеться присутність Мотрони в його палаці, тому він відправляє її додому, до батьків. В отчому домі дівчині було несолодко, його стіни досі пам'ятають гучні конфлікти, коли Мотрона, навіки зачарована Мазепою, запевняла, що все одно стане його дружиною. Любов була дуже сильною, і доказом тому була таємна переписка (яка, як і все в цьому житті, рано чи пізно стає явною). Втім, ця ж переписка й стала причиною згасання почуття Мотрі. Вона ж, як будь-яка жінка, чекала від такого великого чоловіка якихось вчинків, вирішення важливих питань. А він так нічого й не робив, ставлячи вище за все свою репутацію. І як би потім Мазепа не намагався повернути її почуття, вже все було втрачено. Дещо пізніше гетьман закінчив свій життєвий шлях, а долі Мотрони достовірно не відома. У деяких джерелах трапляється інформація, що вона стала дружиною українського воєначальника, а в інших – що Мотрона пішла в монастир, щоб присвятити життя служінню Богу. І історію цього кохання, звісно, бачив Будинок Кочубеїв.

Музейна справа в Батурині і Будинок Кочубеїв

Після переїзду Кочубеїв за кордон, у 1921 році, Василь Іванович Дубрава очолив Товариство бджолярів імені П. І. Прокоповича. Головна мета команди зводилася до популяризації бджільництва, а також того, щоб увічнити пам'ять видатного пасічника. Для цього було потрібно, на їхню думку, створити музей його імені. Місця, де можна було б цю справу організувати, шукали довго й наполегливо, а в результаті товариство отримало в оренду частину землі, що прилягала до Будинку Кочубея. Таким чином, вже через 4 роки відвідувачі змогли відкрити для себе музей ім. П. І. Прокоповича, де можна було дізнатися про життя та професійну діяльність цього ентузіаста. А от у 1932 році музей довелося закрити, експонати перевезли в Конотоп. У будинку ж розташували районний військкомат.

У період Другої світової війни Будинок Кочубеїв значно постраждав, проте підвальні кімнати й стіни все-таки вціліли. Довгі роки лише вітер гуляв по збережених кімнатах. Але тут, у 1973 році, місцеві активісти почали приділяти максимум уваги історичній і культурній спадщині гетьманської столиці. Реставрацію унікальної пам'ятки архітектури почали негайно, і вже в 1975 році всі роботи були завершені. Перетворився цей будинок на краєзнавчий музей, і з нагоди 200-річчя з дня народження П. І. Прокоповича перша експозиція була присвячена саме йому. Ще через 4 роки Будинок Генерального судді Кочубея був узятий на державний облік відповідною постановою Ради Міністрів УРСР. А пізніше, уже в 1993 році, ця пам'ятка архітектури національного значення перетворилася на державну історико-культурну пам'ятку. Нею ми й можемо милуватися в умовах сучасності, оскільки її двері відкриті для всіх охочих.

З okTV поїздка до Батурина буде дуже привабливою

Історія гетьманського Батурина, як і самого Будинку Кочубеїв, дуже цікава! Тут можна провести цілий день, переходячи від однієї пам'ятки до іншої, відкриваючи для себе щось нове й, безсумнівно, історично значуще. Так, наприклад, у парку Будинку Кочубеїв є пам'ятник, що нагадує драматичну історію палкого кохання Мазепи й Мотрони. У садибному парку є розкішна алея Кохання, а також 500-річні дуби, які бачили почуття, що наповнювали тутешню атмосферу в минулому.

Зараз у підвалах ви можете побачити кімнати попереднього ув'язнення та слідчі, тут же й експозиції катувальних знарядь. Деякі експозиції присвячені бджільництву. Загалом, місце дійсно гідне уваги туристів. Але найголовніше в цьому всьому те, що вам тепер взагалі не обов'язково шукати когось, хто проведе екскурсію по цих значущих пам'ятках. Адже аудіогід, унікальний продукт, створений компанією okTV – це чудова можливість вирушити у подорож, ні до кого не прив'язуючись. У безкоштовній версії ви можете почути короткий виклад, а в платній вам буде доступна не тільки історія, а й фотографії минулого, впорядковані в хронологічному порядку. Щоб ви змогли слухати цю інформацію, ми користувалися платними джерелами й архівами, тому ви обов'язково дізнаєтеся для себе щось принципово нове, про що розкажуть далеко не всі екскурсоводи та історики. Але головна цінність, все-таки, полягає в тому, що тепер ви можете вирушати в ознайомлювальні освітні поїздки самостійно, і для цього вам потрібен лише улюблений ґаджет (куди ви завантажите аудіогід) і навушники.